Шастаю сьогодні по закутках відомого спорт-магазину, прикидаю обважнювачі для ніг. Навпаки стелаж з дівочими прибамбасами для пілатесу або на зразок того. Милаха років п’яти ганяє з рожевою гантелькою 0,5 кг. її гукає мати, що стоїть від неї в декількох кроках-підемо, мовляв. Дівчинка підбігає до стенду і щосили тягнеться поставити снаряд на місце, але зростання їй явно не дістає, саму малість. Далі:
Я: — «Давай допоможу». Підходжу, беру гантельку і кладу на місце.
Дівчинка: — Велике спасибі…Маааам я знайшла нового тата, він мені допоміг.
Маманя тисне либу.
З’являється мужик(очевидно, батько сімейства) з надр залу: — «Поліна!»Бере дитину за руку і веде.
Дама, насилу приховуючи сміх: — Вибачте.
Компанія видаляється.
У цій родині бате явно не розслабитися.
