Спецпроект «Заново» триває! І знову ми готові вам розповідати про жінок, які, опинившись у важкій ситуації, знайшли в собі сили почати все з чистого аркуша.
Сьогодні героїня нашої публікації — Тетяна Ткаченко, співавтор проекту «Гурманьяки» — кулінарного стартапу, основна ідея якого — виробництво делікатесів, популярних у всьому світі, але поки не дуже відомих (маловідомих) в Україні. У 2014 році вона переїхала в Київ з Луганська.
Розкажіть про свій переїзд з Луганська до Києва
Вся історія починається в 2014 році. Влітку ми вирішили з чоловіком відправитися на музичний фестиваль до Львова. До цього часу в Луганську було досить тихо, ніхто не думав, що так все обернеться. Здавалося, через 2-3 тижні все заспокоїться. «Переживемо кризу на Капрі!» — жартували ми. Замість Капрі ми вирушили до Львова, але стало ясно, що нічого швидко не закінчиться. На зворотному шляху заїхали до Києва, та так тут і залишилися.
Чим я займалася до переїзду? Складно сказати, постійний пошук себе. По одному освітою я — фізик, з іншого — лірик (public relations). Я довго працювала в рекламі, маркетингу, потім мене занесло в банківську сферу, трохи попрацювала фрілансером в турбізнесі, а потім ще завозила одяг і взуття з Штатів. Я не працюю з 9 до 18 ще з 2008 року.
Як у цій історії з’явилися курди?
А курди — це абсолютно випадкова історія. Будинки, експериментуючи на кухні, ми готували арахісову пасту, лимонні курди. Подорожуючи по світу, завжди з чоловіком помічали оригінальні рецепти місцевої кухні і намагалися їх адаптувати будинку. Ми, наприклад, фанати въетнамского супу фо, але тут його можна тільки згадувати. І курди, і сицилійські пироги, і навіть київський торт, який готується дуже просто, готувалися вдома. І ось в якихось там мріях уявити, що коли-небудь ми відкриємо невелике кафе, де буде щось оригінальне. В цілому, процеси бізнесу були зрозумілі, але з кулінарними проектами ми не стикалися до переїзду в Київ.
Напевно, випадковості не випадкові… Прочитавши про те, що в Києві є такий проект, як «Місцева їжа», ми відразу ж зацікавилися і написали його творцю («Місцева їжа» працює за принципом коробочок-сюрпризів: замовляючи ящик продуктів, ти отримуєш поштою коробочку з делікатесами місцевих виробників). В кінці червня я принесла організаторам проекту спробувати свої лимонні курди, а вже у липні у скриньках вийшло близько 100 баночок. І далі закрутилося: пошуки баночок, постачальників, етикеток. Назва — «Гурманьяки» — народилося спонтанно у мого компаньйона Віталія з Харкова, саме він підкинув мені інформацію і про «Місцевої їжі». Зараз, до речі, ми проходимо реєстрацію торгової марки.
Що змінилося у вас і чому довелося навчитися, відкриваючи цей бізнес?
По-перше, розраховувати пропорції. На самому початку ми, звичайно, набивали гулі: то недоварили баночку, то переварили 10. І куди їх подіти? А зараз вже склався коло споживачів і ти розумієш, скільки чого потрібно.
По-друге, навчилися правильного ведення облікових записів проекту в соціальних мережах, освоїли SMM.
По-третє, ми повернулися обличчям до партнерства. До цього ми трималися відособлено при всій нашій екстравертності та дружелюбність. Мені здавалося, що нема з ким об’єднуватися. Але з часом зрозуміли, що самі все не потягнемо. Ці ж ідеї озвучував тренер на підприємницьких курсах ЦЗСЛ (Центр зайнятості вільних людей — прим. ред.). Все сталося якось само собою, і зараз ми працюємо в партнерстві з Gudz Lemon, які виготовляють джеми, разом ми і подали заявку на грант.
Ще навчилися розраховувати не тільки на свої сили. Раніше здавалося, що гранти — це не для нас, ми выгребем самі. Але ні, вигрібати самим можна до певного періоду, після треба шукати якісь додаткові джерела фінансування.
А в особистому… Ми до багатьох речей стали ставитися інакше. Цінності помінялися. Якщо раніше ти переживав, щоб вікна не побилися, наприклад, потім, щоб квартира залишилася цілою… То потім думаєш, ну і добре з нею, з квартирою, лише б близькі були здорові і неушкоджені.
А яким був ваш стартовий капітал?
Точну цифру не назву, оскільки це регулярні витрати. Вартість розраховується так: кількість першій партії, помножена на вартість банки і кількість продуктів, які потрібні для цієї самої партії. Етикетку я розробляла і малювала сама, мені не довелося вкладати в це кошти. Все, можливо, довелося вкласти пару тисяч гривень. Харчова промисловість такого плану не занадто затратна, якщо починати невеликими партіями. Головне — ідея і енергія.
Напевно через рік я б вже поставилася до цієї справи інакше, розуміючи, що не все так вже і просто. А тоді здавалося, що все легко. Для початку такого бізнесу гроші — не проблема. Було б рішення, куди це потім всі діти. Взагалі боятися потрібно не бізнесу, а влаштуватися працювати на кого-то з 9 до 6 на нелюбимій роботі за 2000 гривень. А якщо розвиватися і прагнути до чогось, чого давно хочеться, — тут боятися нічого.
Ви прораховували, через який період почнете отримувати прибуток?
Наш бізнес тим і хороший, особливо в нинішніх масштабах, що прибуток виходить відразу з однієї баночки.
Ви згадали своїх партнерів, а хто працює безпосередньо у вашій команді?
В технічних моментах мені допомагає чоловік, але у нього не завжди є час. Мій друг-компаньйон з Харкова підкидає ідеї, а також допомагає розширювати лінійку продукції і допрацьовувати рецепти. А так — дві руки, дві ноги.
З якими труднощами вам довелося зіткнутися у Києві?
У нас не було традиційних труднощів, які бувають у людей, які приїхали з Донецької та Луганської областей, в плані відмов. Хоча ми чули чимало таких історій від знайомих. Проблеми в бізнесі впираються в фінансову частину, адже щоб розширюватися, потрібні гроші. Хтось умудряється взимку сніг продавати або в пустелі пісок, а для мене взяти за щось гроші було великою проблемою, по натурі я не продавець.
Куди більше хвилюють проблеми особистого плану. Коли ми їхали рік тому, були оптимістично налаштовані, що ось-ось скоро все вирішиться… Був внутрішній енергетичний запас. Як тільки пройшов рік, для нас це був початок літа, з’явилося відчуття, що його відключили: напала апатія, песимізм. І ось вже тут допомогли різні навчальні заходи, семінари. Коли ти вкладаєш в себе, знаходишся в постійному русі, у тебе не залишається часу на нудьгу. Можна концентруватися на те, як все погано, а можна рухатися вперед. Ми обрали для себе інший шлях.
Ніж «Гурманьяки» можуть порадувати українців?
Ми робимо не тільки курди, скоро у нас з’явиться африканське в’ялене м’ясо білтонг, у нас є ароматизовані кулінарні солі: білі, малинові, томатні, базиликовые… В принципі основна мета «Гурманьяков» в тому, щоб брати цікаві і популярні рецепти з інших країн і привозити їх сюди і адаптувати, а не просто займатися імпортом.
Чи є у вас вже стратегія подальшого розвитку?
Зараз ми чекаємо результатів за нашими бізнес-планів. Якщо ми отримуємо грант, то відкриваємо обладнану кухню. Ще дуже багато чого не вистачає. Наприклад, для зняття цедри є спеціальний пристрій — зестер, у мене у вигляді зестера звичайна терка. Кількість лимонів, яке я тисну вручну за три дні, спеціальні прилади вичавлюють за кілька хвилин. Ну а коли кухня запрацює, будемо працювати над сертифікацією всієї наявної лінійки і виходити на роздрібні точки продажу.
Є багато ідей щодо розширення самої лінійки: гранола в батончиках, португальська кави, нові солі і курди, ароматизований цукор.
Яку б пораду ви дали людині, яка все починає заново?
Все дуже просто: потрібно хотіти і робити! А ще брати побільше і кидати подалі — найпростіший рецепт. У будь-якому разі проблеми будуть, але краще зробити і шкодувати, ніж не робити. Потрібно розуміти, що труднощі неминучі, але необхідно рухатися вперед і не звертати увагу на скептицизм оточуючих. Все буде добре. Ми всіх переможемо!
Розмовляла Тетяна Касьян
Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу Центр зайнятості Вільних людей
Читайте також: Тетяна Полікарпова: «У мене такий настрій: важко, але нічого! Треба стукати у всі двері, де-то точно відкриють»
