На своєму сайті американка Кассандра Де Пекол написала: «Хочу відвідати всі 196 країн світу менше, ніж за три роки і три місяці». І вона впевнено йде до своєї мети. Ідея відправитися у подорож до неї прийшла ще кілька років тому: «Я вирішила жити так, як хочу — по своєму, унікально. І робити те, що я хочу і коли хочу, і в той же час надихаючи людей, що зустрічаються на моєму шляху». Так народився її проект Expedition196, про який тепер пишуть всі світові медіа, адже дуже скоро Кассандра встановить рекорд, як перша жінка, яка побувала поодинці у всіх країнах світу.
Свою грандіозну подорож 27-річна дівчина з Коннектикуту розпочала в липні минулого року, і на сьогоднішній момент вона відвідала 181 країну. В планах у неї ще 15 країн Центральної Африки та Азії. У своєму блозі Кассандра пише про найбільш цікаві моменти і улюблені країни. І Україна є серед них.
Як все починалося
Я завжди мріяла відвідати якомога більше країн. Провчившись у коледжі три з половиною роки, я купила квиток на літак і вирушила в подорож — 4 континенти, 26 країн. У мене було всього $2000, і я викручувалася, як могла: спала на вокзалах, підмітала підлогу. У підсумку я вирішила заснувати віртуальний бізнес. Я ходила по розкішним бутикам, готелям, показувала свій сайт, розповідала, як їм стати більш енергоефективними. Повернувшись в Штати, я розуміла, що мені необхідно було отримати ступінь магістра, щоб я могла консультувати далі. Але, переїхавши до Вашингтона, я почала займатися продажами, а свої мрії розмістила на задній план. В кінці кінців я повернулася до себе справжньої і своїх бажаннь. Та минуло близько півроку, перш ніж я потрапила в панамські джунглі на зйомки програми для Discovery.
Той досвід дав мені зрозуміти, що я сама — господиня свого життя. Мене лякала думка, що одного разу я прокинусь у 80 років і зрозумію, що жила чужими мріями. У моменти відчаю я уявляла собі, як подорожую по світу, і якщо не міняю його, то хоча б трохи покращую. Це було півтора роки тому, я працювала по 85 годин у тиждень, у підсумку я просто вигоріла. Хоча мені подобалося те, що я роблю, я ні краплі не просунулася у своїй кар’єрі. Саме в той момент я вирішила заїхати в магазин і купити карту світу. Розглядаючи її, я прийняла рішення звільнитися з роботи і почала малювати лінії, що з’єднують одну країну з іншого.
Етапи підготовки
Далі мене чекав дуже напружений місяць, протягом якого мені належало організувати свою подорож. Я нікому не говорила про свої наміри, поки все чітко не розпланувала. Я знала, що, доклавши величезні зусилля, я зможу втілити свою мрію в реальність. Я отримала підтримку International Institute of Peace Through Tourism, а також декількох спонсорів (така подорож обходиться в середньому в $200 тисяч). Я відчувала, як моє бажання перетворювалося в справжній азарт.
Моє сприйняття світу змінилося повністю з моменту початку експедиції. Люди говорили, що мені варто було пофарбувати волосся в темний, надіти карі лінзи і трохи набрати вагу, щоб відчувати себе в безпеці. Але з чого б мені ставати новою людиною, якщо досі у мене не було жодних проблем? Так, можливо, мені подорожувати трохи небезпечніше, ніж 45-річному чоловікові. Я розумію ризики, але вірите чи ні, я хочу просувати ідеї мирного туризму у всіх країнах світу. Я йду за своєю пристрастю. Та й, зрештою, ніхто з нас не буде жити вічно, так чому б не прожити відпущені нам роки наповнено і роблячи те, що ти хочеш?
Україна
Я була трохи розчарована, коли мені довелося покинути Україну. Я вже відвідала 60 країн, 6 континентів, і, зізнаюся вам, люди, атмосфера, їжа, культура, життя в Україні — все там чудове. Є певне непорозуміння, мовляв, Україна — небезпечна країна через конфлікт на Сході (біля кордонів з Росією). Але це все одно що сказати: «Не їдьте в США, тому що в Каліфорнії неспокійно».
Зараз Україна — одна з моїх улюблених країн. Почнемо з людей. Незважаючи на те, що я користувалася мобільним додатком для перекладу, всі люди — починаючи від таксистів до провідників у поїздах — намагалися відповісти мені на англійській. Я зрозуміла, що співробітники вокзальних станцій, водії таксі не дуже добре володіють англійською, на відміну, наприклад, від офіціантів у ресторанах або адміністраторів у готелях. В Україні до тебе ставляться з повагою. Як жінка я не відчувала ніяких домагань або докучань. Багато людей до мене зверталися російською, але коли я говорила, що не розумію, вони кивали у відповідь, посміхалися і переходили на англійську. Українці дуже різні: зеленоокі, кароокі, блакитноокі, з темним, світлим, каштановим волоссям, високі, низькі — важко намалювати якийсь єдиний портрет. Загалом, люди там живуть дуже милі, привітні і готові прийти тобі на допомогу.
Що далі
Після подорожі я планую провести декілька місяців в орендованому будиночку в Британській Колумбії, щоб очистити голову і заповнити сили. І одна з моїх цілей — взяти участь в гонці Ironman до того, як мені виповниться 30 років. Так що незабаром мені доведеться почати тренування. Мені б хотілося і далі подорожувати і надихати людей. Сподіваюся, що мій досвід вважатимуть корисним, і я зможу поділитися ним зі студентами на лекції в різних університетах. Також я вірю, що мій приклад допоможе дівчатам побачити потенціал, і вони не будуть обмежувати себе нав’язаними суспільством стереотипами.
