Головна редакторка, авторка книги «Про що мовчать»
Про те, як домогтися успіху, результату, звання чемпіона і золотих медалей, знято не один десяток драм: «Тренер Картер», «Лівша», «Невидима сторона» і багато-багато інших. Все-таки історії про досягнення своєї мети через сотні годин тренувань, тонну поту, біль і переломи ідеально лягають під цей жанр. Ну а якщо твоя історія більше схожа на шоу? То тут потрібно знімати лише комедію!
Саме так вчинили творці фільму, який вже завтра вийде на екрани українських кінотеатрів — «Едді «Орел». У фільмі відразу підкуповує те, що він заснований на реальних подіях. Хоча не буду вводити вас в оману, більшість подій у ньому вигадані. Майкл Едвардс, він же Едді Орел Едвардс, — найуспішніший невдаха в історії світового спорту. Кілька років він був просто одержимий ідеєю завоювати Олімпійські ігри, стрибнувши з трампліна. Але в нього була одна проблема… Стрибати Едді просто не вмів! Чому ж про таке дивака зняли фільм? Та тому що на ігри-то він потрапив і став національним улюбленцем Британії, а його особистий рекорд дальності стрибка став британським національним рекордом (ну і що, що у Британії більше ніхто не стрибав!).
Роль безглуздого і наївного стрибуна-мрійника Едді виконав британський актор Терон Еджертон. А його партнером став Х’ю Джекман. І, треба визнати, Джекману дуже йде його роль Бронсона Пірі такого волелюбного, до біса привабливого спортсмена-алкоголіка з фляжкою віскі за пазухою, подавав у минулому великі надії, а тепер намагається навчити Едді хоча б не вбитися на трампліні.
І хоча Пірі, м’яко кажучи, дуже неохоче береться тренувати невгамовного Едвардса, до кінця фільму він так само сильно вболіває за свого підопічного, як і мама Едді, і його впевненість передається глядачам. Тому не дивуйтеся, коли ви раптом зааплодируете на фінальному стрибку разом з глядачами кінозалу і олімпіади в Калгарі.
Насправді, ніякого Бронсона Пірі в житті реального Едді не було. Насправді він працював з кількома тренерами. Та й фільм не розповідає про життя Едді після участі в іграх (а треба сказати, що особливих успіхів у спорті він не досяг, зате став постійним учасником комедійних шоу та проектів), проте в ньому чудово розкрита тема того, що людина може зробити зі своєю мрією, і що мрія може зробити з людиною. Ніхто, крім матері, не вірив у Едді з самого початку: ні його наставник, ні спортивні коментатори, ні британська олімпійська федерація, ні навіть його рідний батько. Але керуючись принципом «якщо ми не викладаємося на всі сто, це знищує наші душі», він зумів все-таки домогтися того, щоб його взяли в олімпійську збірну від Британії.
І нічого, що він повернувся без золота, срібла і навіть міді. Це б суперечило його другим принципом: «важлива не перемога, а участь».
Кому ж варто подивитися фільм? Тим, хто скучив за хорошим комедіям. Тим, хто марить про спорт і, чого вже там, про Олімпійських іграх. Тим, у кого дух захоплює від висоти (тут творці фільму попрацювали на славу: хороші панорамні пейзажі в поєднанні з хвилюючими глядача зйомками стрибків). Тим, хто забуває, як важлива підтримка батьків для дітей у їх починаннях. І тим, кому здається, що його мрія — з області «рожевих поні, танцюючих над веселкою». Адже це зовсім не означає, що вона не збудеться.
