Всі ми чогось боїмося. Навіть найсміливіші з нас, навіть ті, чия професія — долати боязнь або звільняти від фобій. Але страх може бути і рятівним, адже робить нас обережними, і в той же час він може стати причиною проблем, паралізувавши нас, віднявши можливість йти вперед. Чого бояться і як борються зі своїми страхами розповідають 7 успішних жінок.
Тамріко Шоли, письменниця, авторка популярних книг «Всередині жінки» і «Всередині чоловіки», не побоялася змінити країну:
У мене багато різних страхів. Один з них – помилитися, зрозуміти, що треба було вчинити по-іншому. Однак ризикувати доводиться практично щодня: у мене публічна професія, яка передбачає необхідність відкрито говорити вголос, давати інтерв’ю і виступати публічно. Ти ніколи не знаєш, як відреагує публіка на твою книгу, текст або виступ. Постійно ставиш собі питання – чи досить чітко, точно, глибоко, а поєднувалося це з твоїм зовнішнім виглядом і так далі і так далі. Всякий раз дуже боюся зрозуміти, що зробила не так. Але знаєте, я дуже багато спілкуюся з різними людьми і помітила те, що абсолютно всі люди бояться помилитися. Всі без винятку. Просто є ті, хто боїться, але все одно робить. Напевно, в цьому і полягає основний шанс на успіх.
Дар’я Непочатова, сексолог, співзасновник першого в Україні жіночого креативного простору Creative Women Space, одна з авторок проекту «Що б ти зробила, якби не боялася?»:
Хотілося б сказати, що нічого не боюся. Але це не так. Одного разу я вирішила поглянути в очі своїм страхам, докопатися до їх кореневої системи і усвідомила, що більше всього боюся болю і сорому, які можуть виникнути у мене в зв’язку з тими або іншими подіями. Я боюся за своїх близьких, тому що знаю, що мені буде нестерпно боляче, якщо з ними щось трапиться. Часто боюся говорити якісь відверті речі, тому що потім можу ходити з почуттям провини або сорому. Боюся невідомості, боюся відпустити контроль у відносинах, життя, роботи. Також боюся виявлятися в зовнішньому світі зі своїми ідеями та проектами, тому що цього можуть не схвалити інші і тоді мені знову буде боляче. Дуже боюся, і, можливо, ніколи не перестану боятися. Але! Я зі своїм страхом на «ти». Я не боюся свого страху. Ми з ним знайомі. Він мій друг. Я посадила його на заднє сидіння свого автомобіля, пристегиваю ременем безпеки і кажу: «А тепер помовч, будь ласка! Треба просуватися вперед. Я за кермом, а ти – пасажир!» і роблю наступний крок уперед.
Зі страхом немає сенсу боротися. Ти його не переможеш. З ним є сенс домовлятися. Тому так важливо зрозуміти, чого саме ти боїшся і чому. Тому ми в Creative Women Space за підтримки Українського жіночого фонду запустили проект «Що б ти зробила, якби не боялася?», щоб допомогти українським жінкам усвідомити свої страхи, — те, що їм заважає рухатися вперед, реалізовувати свій потенціал і виявлятися в зовнішньому світі. Усвідомлюючи свій страх, домовляючись з ним, ти можеш змінювати своє життя і робити те, що завжди хотіла, але завжди боялася.
Катерина Габріель, психолог, травмотерапевт, emdr-спеціаліст:
Задаючи собі питання «а чого я боюся?», рефлекторно виникає відповідь «та нічого!» Завжди характеризувала собі безстрашною і відважною людиною! Ну справді, чого я вже не бачила і не проходила у своєму житті. Тім паче моя професійна приналежність та спеціалізація (травмотерапевт, психолог) передбачає регулярну роботу із чужими страхами та фобіями. Я ж то маю буть, як то кажуть, у професійній спілці, «пропрацьована». Альо ні, я все ж маю страхи. Декілька днів підряд я годину від годині прокручувала в голові питання власних страхів, і моя психіка, швидше за все, дала відповідь на питання. Днями прокинулась від жахіття, де найстрашнішим моментом було, що я втратила сіна… Мабуть, так страшно мені не було давно. Швидше за все мій страх не є якимось особливим, і я впевнена, що кожна мама і батько найбільше боятися втрачати своїх дітей. І я знаю, що в моєму житті вже був попередній і реальний досвід, де ми майже не втратили сіна під час важкої хвороби. Але психіка вміє захищатись та ховатись від страхів. Що, власне, зробила і моя, витіснивши страх втрати дитини та дала мені можливість сказати знову: «Та нічого я не бось!» Закономірно постає питання: а як перемогти страх/фобію? Напевно, як терапевтка я б розробила «план допомоги» клієнту, поставила цілі і крок за кроком ми б позбавлялися страхів, дійшовши до слів «Це вже позаду. Я не боюся», де страх = 0. А як мама я, напевно, ніколи не перестану тривожитись за свою дитину…
Настя Мельниченко, громадська діячка, голова ГО «Студена», инициаторка флешмобу #ЯНеБоюсьСказати:
Часто мені здається, що я не боюся нічого, доки наді мною не нависає вона: загроза безгрошів’я.
Це правда, я дуже боюся бідності. Мені вибиває з колії необхідність купувати туалетний папір подешевше і порівнювати ціни, чи неможливість купити ту одежину, яку від хочу прямо зараз.
Не люблю обмежувати себе в поїздках, таксі, кафешках, покупках. Не люблю думати, з чого платити комуналку чи за оренду, де взяти гроші на харчі, відмовляти собі в певних продуктах, до яких звикла. Не можу сказати, що я така вже марнотратна, але як же мені вибиває з колії усе, що нагадує про дитинство! Коли одні-єдині штани, коли подарунки на Новий рік купувалися в серпні і це були туфлі до школи, коли ходити по ринку і пробувати кільку доті, доки не наїсися, коли варені боби, бобовий суп, бобовий паштет і пиріжки з бобовою начинкою, коли наліпки на щоденник і пенал або яблуко на перекус — це МРІЯ. Коли з 15 років заробляєш, з 18 живеш сама і йдеш, йдеш, йдеш, працюєш без пауз на навчання чи декрет, доки не доходиш до того, що, принаймні, платтячка українських виробників ти просто можеш собі купити. І ти нізащо не хочеш повертатися в ті часи, коли одні штани і бобовий суп. Або коли тато міряв лінійкою ліверну ковбасу і ділив на трьох порівну. Трясця, аж пересмикує від спогадів. Від цього я справді боюся і це справді може позбавити мене сну.
Олена Джемула, лейтенант ЗСУ, виконуюча обов’язки заступника командира батальйону по роботі з особовим складом:
Я надзвичайно боюся щурів. Я розумію, що їх можна сполохати, але до кінця опанувати страх перед цію тваринкою не можу. Я розумію, наскільки це розумна і небезпечна тварина. А найбільше мене лякають щурі-підлітки, вони зовсім не бояться людей. Особливо в польових умовах, вони настільки близько підходять, що ти відчуваєш панічний страх.
Алла Сніцар, сценаристка:
Більше всього на світі я боюся невизначеності. Підвішеного стану. Невпевненості в завтрашньому дні. Туманність перспектив. Напевно, це пов’язано з моєю роботою, в якій немає фіксованої зарплати, а є гонорари, які прямо залежать від успіху і натхнення. Є натхнення – написала класний сценарій. Вдало все склалося – його купили і зняли фільм… Звідси другий страх – я боюся, що раптом можу втратити здатність писати. Иссякну. Втомлюся. Выгорю і більше ніколи не зможу займатися улюбленою справою. Страх третій – точно жіночий. Я боюся, що одного разу ми з чоловіком перестанемо цікавити один одного. Довго живучи поруч, люди стають один для одного «звичкою». Не хочу цього. Опираюся усіма фібрами душі. Завдяки скверному характером виходить бути непередбачуваною… Ну і, нарешті, я боюся старості. Не зморшок, немає. Бідності. Немічності. Байдужості. Старушечьего бурчання. Хусточки на голові. Згорбленої спини. Дуже хочу стати стильною старою. Носити яскраві речі, займатися йогою вранці, писати портрети з натури… І нічого не боятися!
Світлана Павелецька, директорка з маркетингових комуникациям 1+1 медіа.
Якщо чесно, то єдиний справжній страх — хвороба близьких людей. Коли ти нічого не можеш зробити і ніяк не можеш вплинути, коли не можна забрати це собі. Але якщо відкинути драму, у мене є два страхи:
1. Собаки. При чому, я їх люблю, але боюся панічно. І чим менше — тим вони для мене лютіша. Нічого не можу з собою зробити, перебігаю дорогу, сідаю в незнайомі машини, ховаюся за людей. Напевно щось з дитинства.
2. Стоматологи. Тут точно з дитинства. Коли обіцяли цирк, а там зуби рвуть без наркозу. Але стоматологів я поміняла багато, і в основному, тому що мені соромно повертатися. За останнього, тримаюся з усіх сил, і з останнього страху. Ольга Геннадіївна, скоро повернуся!
Таня Касьян, головна редакторка WoMo.ua і ZZA.delo.ua
Я не хочу писати про страх втрати. Людина, яка любить своїх близьких і любимо ними, боїться цього. Хоч і розуміє, що це невідворотна реальність. І коли-то нікого з нас не буде.
Я не хочу писати про страх життя на самоті. Я не уявляла раніше, як це — жити одній. Але зараз у моєму житті такий період, і думаю, він був потрібен мені, щоб краще зрозуміти себе. І так само я знаю, що це не буде тривати вічно. А якщо мені стає тоскно, я завжди знаю, кому написати, зателефонувати і знайду чим зайнятися. Я не хочу писати про страх не встигнути. Мені раніше здавалося, що якщо ти не встиг зробити щось значуще в житті, щось, що якісно вплине на інших людей, твоє життя прожите даремно. Але потім у розмові з однією людиною я зрозуміла, що до 30 ми з ним дійсно змогли зробити що-то, чим можемо пишатися. Щось, що дає поштовх тихесенько рвати далі.
Мій справжній страх він теж про втрату. Але про втрату себе. Той момент, коли ти зустрічаєшся зі своїм страхом лицем до лиця, в моєму житті був. Зазвичай людина боїться невідомості, а я боюся повторення того досвіду. Коли ти не дозволяєш собі робити те, що хочеш. Коли ти стримуєш себе, щоб не говорити те, що хочеш. Коли ти зупиняєш себе, якщо хочеш піти. Коли ти сумніваєшся в собі, бо тобі здається, що ти не витримаєш.
Але я завжди собі нагадую, що я витримувала різне і багато. І я нагадую собі, що потрібно дозволяти робити те, що хочу я, а не тільки те, чого хочуть від мене інші. І я нагадую собі, що я не повинна терпіти те, що мені не подобається, щоб бути для всіх хорошою. І я дозволяю. І більше не терплю. А ще я вчуся не розчинятися в тому, що висмоктує з мене. І з цим, знаю, я впораюся. Тому що у мого страху є протиотрута. Свобода.
***
Як подолати наші страхи? Боїмося ми всі різних речей. Елісон Тобак, психотерапевтка із США, стверджує, що страх — це неприємно, але може бути дуже корисно. Наприклад, він рятує нам життя і здоров’я, коли виникає на краю прірви або на вході в дрімучий ліс: він робить нас обережними і обачними. А ось якщо страх паралізує — це погано. Тобак говорить: «Якщо страх починає чинити негативний вплив на наші щоденні функції, варто шукати професійну допомогу». Страх є одночасно й універсальним і особистим. Ми всі відчуваємо страх, але у кожного свої тригери. Коли ви краще зрозумієте, чого саме ви боїтеся, ви можете подумати над тим, яку тактику обрати для боротьби з вашим страхом:
1. Встановити цілі на довгу перспективу, потім розбити їх на кроки. Промовляти, фіксувати успіх, коли виконуєте етапи просування до мети.
2. Поступово повертатися обличчям до того, що вас лякає. Наприклад, ви боїтеся їздити у ліфті. Поговоріть про це з терапевтом. Потім загляньте в ліфт. Потім загляньте, зайдіть і вийдіть і так далі.
3. Визначте, що можна зробити. Запитайте себе: де перетинаються ваші інтереси й уміння з проблемами, які ви хочете вирішити?
Підготувала Тетяна Гордієнко. Фото: особисті архіви героїнь, Djulia Gamova
Ілюстрація Анастасії Левицької
