Й раптом стало тихіше, тільки потрескивало обійняте полум’ям впало дерево так здалеку праворуч долинали приглушені розриви.
— Війна почалася, ви що, не бачите?! — пирскаючи слиною, вигукнув Васін. — Без наказу підполковника не сміти по-кидати розташування військової частини… Самохідка СУ-1 — секретний зразок, що знаходиться в процесі випробувань.
— Якогось підполковника, якогось майора… які випробування? Ти чого, Васін, зовсім очманів?! висунувся з машини неговіркий Водячи. Який, до х…ям, секретний зразок?!
І тут знову снаряди з надривним виттям пронеслися над головами, але вже без свисту, на вильоті. Рвонуло неподалік, обсипавши самохідку грудками землі.
— Раздавлю! закричав Стасов, готуючись чіпати.
Васін вистрілив, але з переляку не потрапив. Рука в нього тремтіла. Якщо б не тремтіла, потрапив би. З трьох метрів важко промахнутися, перебуваючи в нормальному стані.
— Іди!-Раздавлю! еорал Вадим, зриваючи голос.
Молодший лейтенант зацьковано подивився по сторонах і ще раз вистрілив, але в момент пострілу його з ніг до голови обсипало землею. Іон знову не потрапив.
Вадим встромив першу передачу, притиснув газ до відмови. Машина рвонула з місця, збивши з ніг молодшого лейтенанта і роздавивши його лівій гусеницею.
Заруба з переляку відскочив далеко в сторону, хоча йому нічого не загрожувало.
Зупинивши самохідку, Стасов вистрибнув з люка, підскочив до розчавленому Васіну, висмикнув з непритомної руки пістолет.
«Хейнкелей» вже не було видно. Зате на повну силу працювала далекобійна артилерія. Але це вже було не так страшно. Снаряди в основному лягали внизу, на батальйон.
— Значить, так! —Стасов тримав пістолет у зігнутій руці, притискаючи його до грудей. — З цієї хвилини ви виконуєте тільки мої накази. Всі чули? Хто проти, крок вперед…
— Так того… ніхто, Вад, не проти! — Заруба подивився на розчавленого Васіна, потім на Бодю і Степу. У тебе он тепер і пістолет в руці. Можеш пристрелити. Справжній командир з пістолетом, от і давай… командуй!— Ти на полігоні командував. — Бодя показав рукою в бік полігону. — продовжуй, ми не проти. Війна, що почалася?
— Нормально міркуєш, рядовий Бодягин… Почалася війна…. — Стасов сунув пістолет за ремінь. — Так що тепер діватися нікуди. Доведеться повоювати.
— Хрін з нею, з війною. Куди попремо? — Заруба розстебнув гудзики на комірі гімнастерки і стрибнув на своє звичне місце — за важелі.
— Он туди. — Вадим показав рукою і стрибнув на броню, відчуваючи раптовий приплив енергії. — Всі на місцях?
— Всі на них! я До далекої селі рухаємо, там тихіше буде. Червоноармійці, вперед!
— Ми переможемо! — з натхненням відгукнувся Заруба, висунувшись з люка, заламуючи руку біля ліктя і повертаючись вправо і вліво. — Ось їм усім! І тим і іншим!
«пан Заруба, на місце!
Ледь Заруба пірнув у самоходкку, як тут же з двох сторін рвонуло. Дрібні осколки лунко загупали по броні.
Вчасно всі заскочили в машину. Інакше б усіх продырявило, кого менше, кого більше.
— Ти їх більше не дражни, переможець, порадив Стьопа. Он як розсердилися!
— Броня міцна, і танки наші швидкі! — нестямно кричав Заруба, розганяючи машину.
ГЛАВА ШІСТДЕСЯТ ТРЕТЯ
Самохідка, сильно нахилившись, переповзла через неглу-бокую канаву з оплывшими після рясних дощів краями і покотила по краю поля, лівою гусеницею підминаючи зелені картопляні кущики, а правою чіпляючи глинисті нерівності вздовж лісосмуги.
Машину кидало з боку в бік, з-під гусениць летіла дратнями липка бруд.
