— Чому підозріло?
— Тому що такого бути не може.
— Ви знову маєте рацію, Пауль. Напевно, ви що-небудь чули про астрологію.., — Ірма хитнула головою. — Я знову неправильно висловилася. Звичайно ж, чули. У Берліні зараз особливо популярні у вищих колах астрологічні товариства «Туле» і «Врил»…
— У Росії таких товариств немає, тому вперше від вас про це почув.
— Почуєте ще й не один раз… і не тільки від мене. Всьому свій час. Абвер до цих справах серйозно ставиться.
Пауль не втримався і в який раз подивився на глибокий виріз сукні.
Ірма перехопила погляд.
— Давайте ще вип’ємо, — сказала вона, легенько зітхнувши, — мені подобається це вино.
Мабуть, я правильно вчинила, що сьогодні прийшла в цей будинок, — сказала вона, кокетливо потупивши погляд.
Вино зробило свою дію. Ніякої строгості, ні в рухах, ні в погляді дівчини не залишилося.
— Я так думаю, що ви рідко помиляєтеся у вчинках, Пауль допив вино і поставив фужер.
— Намагаюся не помилятися… Мене мама і фрау Берта не відразу умовили провести сьогоднішній вечір у Вальтера Шнайдера, де буде присутній племінник фон Бауна — якийсь Пауль Кроні. Цього разу не помилилася.
— Мені приємно про це чути.
— А мені інше приємно… У ваших словах, рухах, Пауль, відчувається чоловіча сила. Я слабких чоловіків терпіти не можу.
— Даремно ви так говорите. Слабкі чоловіки теж потрібні як доповнення до життєвого різноманітності. Завжди потрібно когось із кимсь порівнювати.
— Для чого це?
— Інакше було б нудно на цьому білому світі. Ось ви, фрейлен, зовсім не схожі в спілкуванні на російських дівчат. Для мене це новина. — Мені з вами теж цікаво, Пауль. І навіть не в розмові справу. Ви сильний, і хочеться до вас притулитися. Тільки зрозумійте мене правильно. Я ж сказала… — Ірма відсторонилася. — Зрозумійте правильно… Та що ви робите?!
Пауль не встиг ще покласти долоню на її груди, ледь тільки доторкнувся, як Ірма схопилася, впустивши фужер на килим. Вино вилилося, а фужер не розбився.
Пауль відштовхнув фужер ногою в бік, теж піднявся і притягнув до себе дівчину. Вона відчайдушно пручалася, ледь чутно скиглячи. Нарешті ослабла. Він провів долонями по її спині, обхопив гнучку талію.
Поцілунок був довгим.
— Вистачить! — видихнула Ірма, закидаючи голову. — Ти вже не в Росії, веди себе пристойно, аристократ…
И Прошу вибачення, фрейлен.
Налий мені ще вина, — Ірма подивилася на фужер, ле-жащий на підлозі. — Не треба… не піднімай! Вип’ю з твого. Спочатку я, а потім ти. Або навпаки. І ось що я ще скажу… Ти, Пауль Кройс, будеш відмінно виглядати в офіцерському мундирі. І тебе не вб’ють, як Герхарда.
Ірії Ти знала Герхарда?
— Ми з ним були друзями з дитинства… — Ірма взяла про-тянутий фужер, два рази ковтнула з нього. — Ви з ним у чомусь схожі, навіть зовні.
—іНе ти перша мені про це говориш.
ГЛАВА П’ЯТДЕСЯТА
Біля колишньої ремонтної майстерні стояла самохідка — як би на підтвердження того, що тут ще нещодавно була кількість хозная майстерня з ремонту польовий техніки, а тепер її можна використовувати і для військових цілей. Немає більше колгоспу, і в двох селах ніхто вже не живе. А розмістився біля колгоспного поля між спорожнілих сіл нещодавно сформований з зеків батальйон шостої стрілецької дивізії другого ешелону. Правда, в батальйон пригнали п’ять самохідок, які ремонтують при потребі, використовуючи цю
