Ну що ж, повірю на слово, — Андрій пройшовся від вікна до дверей, прочинив її, виглянув і закрив, — Якщо старший лейтенант Зарічний близько підпустив до себе грабіжників, значить, він або повний ідіот від народження, або передбачувані грабіжники не викликали у нього ані найменших підозр, тобто швидше за все були або хороші знайомі, чи не дуже, але обов’язково у військовій формі. Вони й допомогли виштовхати машину. Не самостійно ж старший лейтенант її з бруду виштовхував!
— Може, і самостійно, хоч… ти прав. Щоб з тієї ями… Майор покусав нижню губу. — Без підмоги напевно не обійшлося. Я на місці всі уважно оглянув. Яма не те щоб глибока, але довга.
— Ну, добре, виштовхали… Звідки тоді грабіжники могли довідатися, що в машині великі гроші, і з якого дива вони допомагали машину виштовхувати? Чи Не простіше відразу вбити недоумка старшого лейтенанта і раззяву шофера, машину залишити в ямі, трупи на дорозі, прихопити мільйон і дати Драла?!
— Чому ви вирішили, що саме грабіжники виштовхували машину?
Ну, ти заладив! Зовсім, чи що, не розумієш, майор Фролов? Цитую тебе: «Судячи з усього, машина довго буксувала в канаві, перш ніж її на дорогу виштовхали ». Говорив так?
— Говорив.
— Гаразд, не тушуйся, майор. Припустимо, що не грабіжники її штовхали, а невідомі добрі радянські люди допомогли витягнути машину з ями. І все одно нескладушка наявності. Грабіжники відправили на той світ старшого лейтенанта і сержанта, а добрих людей не чіпали, сказали їм спасцбо за те, що допомогли машину виштовхати, і помахалй ручками, мовляв, валіть звідси на всі чотири сторони і нікому нічого про те, що тут сталося, не кажіть. І вони звалили… Так ж тоді виходить?
— Виходить… — Фролов спантеличено подивився. Я ж сказав, голова розколюється, туго міркую.
— Хреновая у тебе, батальйонний комісар, голова. Такі голови треба міняти частіше, і чим частіше, тим краще. — Я дві ночі не спав.
— Ти міркуєш, що городишь? Мені-то яка справа до твоїх безсонних ночей?Воронцов ледве стримався, щоб не покрити Фролова матом. Доведеться в Москву доповісти, що мільйон рублів батальйонний комісар прошляпив з-за того, що ночами у нього недосип трапляється і голова після цього перестає працювати.
— Здуру… про голову зірвалося.
Права щока комісара сіпнулася, він доклав до неї долоню, в який раз прикусив губу.
— Та не здуру… Вистачить, комісар, про голівоньку свою тал-дычить, слухати гидко. Гаразд… Спробуємо інакше рассуж-дати. Припустимо, що у старшого лейтенанта Зарічного міць була богатирська, він гарненько наліг і поодинці виштовхав машину, а коли виштовхав, до нього підійшли грабіжники і сказали: ах, який ти молодець, справжній богатир, а тепер відкривай кузов, віддавай гроші! І старший лейтенант дістав з кишені ключик, відкрив кузов, а шофер йому допоміг валізу витягнути.
— Слухай, Воронцов, ти, звичайно, наділений неміряними
повноваженнями, але знущатися не слід. Не до часу. Хочеш, застрели… — Фролов зблід, сіпнувся, витягнув з кобури пістолет, поклав на стіл Доповіси, що я повністю
усвідомив свою провину і на нервовому грунті застрелився. Можу і сам застрелитися, тільки скажи. У мене вже все. поперек горла.
Живи поки що, комісар. Поки що…
Воронцов помовчав, малюючи в уяві картину. Хрено-вая картинка вийшла. Чортівня якась, та й тільки. Недарма бісики в майора перед очима промайнули.
— Рани на трупах напевно різані… ножові. Чи стріляли в них?
— Ні те ні інше… — Фролов напружився. — Схоже, що саперною лопатою били.
— Ну, це тоді вже і не циганщина зовсім, а паризький водевіль. Старший лейтенант НКВС, перебуваючи в глибокій розгубленості, дивився спочатку на грабіжників, потім на лопату в руках і вирішив врешті-решт: а нехай б’ють мене… лопатою, де наша не пропадала, авось промаже грабіжник!
