ГЛАВА СОРОК ПЕРША
Після розмови з Москвою пройшли, згорбившись, через вузький короткий тунель, потім піднялися по крутих металевій драбині. Ілля головою підняв важкий люк, притримав руками, відкинув. Вибралися через запасний вхід-вихід на свіже повітря, обтрушуючись.
Навколо дерева та кущі. Небо знову хмарами, на ніч дивлячись, обклала. Який день одне і те ж, як за розкладом: сонце вдень, вночі дощ.
Ілля невидимою стежкою вивів на дорогу, потім до воріт застави. За ворітьми стояла машина ГАЗ-М1.
По тутешніх дорогах на такій машині, та ще в негоду важко пересуватися. Одним словом, московське таксі на прикордонному бездоріжжя!
Часовий витягнувся в струнку, коли проходили повз нього.
Вийшли за ворота.
— Ось що, Ілля, — сказав Воронцов, зупиняючись. — У дивізію поїду я один, а ти повертайся назад.
— Та чого це раптом?
— У мене до тебе прохання: побудь з Ольгою, адже ти все-таки більше інших її знаєш. Щоб не занудьгувала.
— Командир полку сказав, щоб ми вдвох прибули в батальйон.
— Те, що сказав командир полку, не настільки важливо, тому що ще Суворов говорив: треба перемагати не числом, а вмінням.
— І коли він таке говорив?
— Мене там не було, я не чув, але мені потім його товариші розповіли.
— Ну, якщо ти знайомий з товаришами Суворова… Дозвольте виконувати наказ, товаришу лейтенант?
— Це, Ілля, прохання, а не наказ.
— Я зрозумів. Не пропадай.
— Не пропаду.
Андрій сів на заднє сидіння.
— Поїхали, — скомандував він шоферові.
Водій крутонув кермо, вирулюючи з майданчика. Як раз і дощик поплив.
Їзди до батальйону шостої дивізії хріновою дорозі близько години. Можна не поспішаючи про дещо поміркувати після розмови з Грознером. Найцікавіше з усього, що сталося те, що чутність по спецзв’язку набагато краще, ніж по телефону в Москві.
Дивний вийшов розмова, майор дайсе не привітався, не поцікавився, як колишній курсант облаштувався на новому місці. Не вдаючись у подробиці, коротко втолковал, що до чого. По-перше, потрібно швиденько знайти зниклий мільйон, по-друге, підготуватися до від’їзду в Москву. Чекає поїздка до Німеччини у складі делегації з торгової лінії. З дружиною. Але Німеччина тільки після того, як мільйон буде знайдений! Всі! Інакше з Воронцова спитається за великим рахунком. І ще одна вказівка: щоб не вийшло, як в минулий раз з Парфеном. Визнання тих, хто вкрав мільйон, в даному випадку нікого не цікавить. Подавай мільйон, все інше дрібниці! Грознер був на взводі і навіть не дав можливості хоча б задати питання. На одному дихань випалив. І відрубав зв’язок.
Поїздка в Німеччину торгової лінії, це, звичайно, дуже навіть цікаво і цікаво, тим більше з дружиною. Але при чому тут лейтенант Андрій Воронцов, який в торгівлі ні бельмеса не розуміє?! Гаразд, так торгівля торгівля, як кажуть, справа не хитра. Багато часу не потрібно, щоб розібратися, що до чого. А ось для Ольги чергова розвага намічається, треба буде її заодно підучити німецькому.
Само собою зрозуміло, що торгова лінія — відволікаючий маневр, щось інше задумали в розвідвідділі. Ну так хрін з ним, з маневром і разведотделом. Зовсім інший маневр на швидку руку потрібно виконати, щоб дізнатися, куди міг нещасливий мільйон зникнути, випаруватися. Грознер, як завжди, чітко формулює завдання: потрібно знайти мільйон, та й все тут, де хочеш, там і шукай, а знайти потрібно, і як можна швидше.
