— Не завжди. Ти знову перебільшуєш. Я, уяви собі,
на цьому новому місці відчуваю себе як вдома. Як рибка у воді! Ілля вчора в бункер мене водив, я з мамою і з татом по телефону поговорила. Ось! В бункері мені сподобалося. Даний підземелля. А тут… — Ольга повела рукою, позначаючи простір. — У нас з тобою чудова квартира. Сержант Гнат — взагалі чудо. Я вранці до річки ходила, трохи попла-вала, а він за цей час підлоги надраил, та так, що заблищали. Питаю, як це у нього вийшло, що мостини блищать, а він мовчить, тільки посміхається.
Оля підійшла до відчиненого вікна.
— Нічого собі! — розсміялася вона. — Ні, ти тільки дивись…
— Що там таке веселе сталося?
— Ілля Аршонов крокує, карбуючи крок, руками розмахує, як на параді. — Оля показала, як він розмахує руками. — В нашу сторону дивиться, до нас йде. Може, і справді сталося що-небудь?
— Пришагает — запитаємо. Він всю правду скаже.
Аршонов вибіг на ганок, постукав у двері, увійшов,
лівою рукою зняв кашкет, правою поправив волосся.
— Ольга Сергіївна! — Ілля помовчав, переводячи диханняня. — Ви… У мене просто слів немає!
— Якщо немає слів, чого тоді прискакав? — Воронцов взяв зі столу коробку сірників, підкинув, зловив. — Напевно, шпигунів на прикордонній заставі затримали?
Та як сказати…
— Так і скажи. Затримали шпигунів чи ні? Тільки правду!
— Андрій, не до жартів, тут справа така, що треба терміново смо-таться в дивізію. Машина від них зараз за нами під’їде.
— Гарненькі новини. — Ольга погасила усмішку, відійшла від вікна. — Чого це ви знову, на ніч дивлячись, надумали? З якого дива я тоді чепурилася, внутрішньо підготовлялася до ювілею Звягинцевых? Мені вже і про торт по секрету розповіли…
— Ольга Сергіївна, так вже вийшло, ми люди військові. — Ілля підбадьорився. — Ми туди і назад швиденько мотнемся… Тут же недалеко… Не дуже далеко. — А мені як бути?
— Оля, — Андрій акуратно поклав сірникову коробку на стіл, — ми тебе проводимо до клубу. Ти привітаєш щасливу пару… З ювілеєм. А ми трохи згодом теж приєднаємося до святкування.
— Значить, все-таки повернетеся… Сьогодні?
— Сьогодні.
Ольга подивилася в дзеркало, поправила чубок.
Гаразд, тоді проводжайте мене. Не сидіти ж мені тут під замком, в самій-то справі.
РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ
— Ну, а тепер повідай, що скоїлося, — сказав Воронцов, коли, провівши Ольгу, вони відійшли від клубу.
— Так сталося… — Аршонрв носком чобота вдарив з-сновую шишку. — А як ти здогадався?
— Фізіономія у комісара перекошена… Неспроста адже перекосило?
— Неспроста. Значить, так. Грознер хоче тобі дещо по прямой зв’язку сказати. Тільки тобі. Суворий дуже, як ніколи.
— Дуже цікаво. Ти ось що, Ілля Маркович. Не темни. Перш ніж я поговорю з майором, поясни на пальцях про не-лади в дивізії.
— Так, ясна річ… поясню, діватися нікуди. Цо насамперед Грознер наказав: потрібно знайти Воронцова, хоч з-під землі дістати. Ось я і діставав. На цей раз вийшло.
Зупинилися біля входу в бункер, про існування якого на прикордонній заставі знали лише дуже небагато присвячених. Для всіх інших це був вхід в глибокий підвал, де зберігаються взимку картопля, морква та інші овочі і соління в бочках. Все так і є, зберігаються овочі і соління. Та ось тільки в підвалі є ще одна непримітна двері, ведуча в велике, дуже упорядковане приміщення з вигодами, вентиляцією і прямий спецзв’язком на випадок непередбачених обставин на кордоні. Воронцов про існування бункера,
