запахи. І сусіди по купе вже трохи на іноземців стали схожі. У всякому разі, по-німецьки заговорили, але ще невпевнено, як би з оглядкою.
Сусідами по купе виявилися солідний німець в коричневому двобортному костюмі, двоє чоловіків середнього віку в куртках на блискавках і хлопчик років чотирьох сірих штанцях і білому светрі. Виходить, що без мами хлопчик в далеку дорогу вирушив.
Під стукіт коліс розставили речі, розмістилися. Хлопчик тут же заснув, сопучи.
Той німець, що постарше, дістав із саквояжа плоску флягу, обшиту тканиною, і металеві стаканчики, поставив на столик. Налив, розхлюпуючи рідина. Вагон сильно розгойдували.
— Ганс, — сказав він, піднявшись і піднявши підборіддя.
— у Пауль.
— Генріх.
—Роберт.
— От і познайомилися, — сказав Ганс на чистому німецькою, без акценту, дивлячись не стільки на Кройса, скільки на його значок зі свастикою. ^ Ми на землі рейху,
— В я ій.тть Гітлер! — підвівся і підняв руку той, що молодший, Роберт.
— Не треба поспішати, -промовив Кройс з розстановкою.— Смішно виходить. — Помовчавши, взяв стаканчик зі столика. Ми ще не солдати рейху, — додав він.^р — Ми ще ні
те ні се.
Неправильно розумієш, — випрямив спину Ганс. — Ми перетнули кордон. Ми вже солдати рейху незалежно від віку і положення.
— А коли перетнули кордон, тоді по-російськи-більше ні слова! — сказав Кройс по-російськи.
— Правильно! — Генріх стиснув кулаки. — Наговорилися по — російськи. Вистачить! Починаємо нове життя, без дурних пісень і демонстрацій з прапорами і портретами.
Випили.
Але поговорити як слід, рідною мовою, не вийшло. Заскрипіли гальма, лязгнули вагонні буфери, і поїзд зупинився тепер вже на широкій критої платформи, осве-щенной не зверху, а з боку двома прожекторами.
За вікном стовпи та дві будки без вікон відкидали довгі тіні. Навскоси.
ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
У вагон увійшли німецькі солдати в касках, на грудях у кожного автомат. Позаду унтер-офіцер без зброї, в лівій руці затиснуто чорні рукавички з тонкої шкіри. Незрозуміло, навіщо рукавички? Надворі не холодно.
Пасажири почали невпевнено підніматися з полиць.
— Можна сидіти, Унтер-офіцер недбало махнув рукою з рукавичками. — Всім приготувати документи.
Перевірка багато часу не зайняла. Унтер-офіцер брав документи, передавав їх, не обертаючись, що стояв за спиною солдату.
Коли процедура передачі документів закінчилася, офіцер ще раз махнув рукою, розвернувся і пішов.
Солдати не рушили з місця.
І раптом без всякої внутрішньої підготовки Пауль Кройс повною мірою відчув себе німцем. І все стало на свої місця^. офіцер з рукавичками в лівій руці і солдати в касках послужили каталізатором. Ось вона, велика Німеччина, в деталях! Третій рейх! Усі дуже навіть просто для розуміння. Німець Пауль Кройс прибув туди, де йому належить бути.
І навіть той, що у коричневому піджаку, переміну цю відчув, зовсім по-іншому на Пауля Кройса подивився і відвів погляд.
Незабаром унтер-офіцер повернувся у вагон у супроводі сер-жанта і двох чоловіків у цивільному. Роздачею документів валялися ті, що в цивільному.
Офіцер підійшов до Кройсу, двома пальцями струснув лацкан його піджака зі значком.
Кройс витягнувся, склавши руки по швах, і, дивлячись в очі офіцерові, сказав неголосно, але виразно: — Я займу своє місце в лавах вермахту.
