— В машину! — скомандував Стасов. — Наших б’ють!
Бігцем повернулися до самохідці.
Заруба сів на своє місце. Мотор стусонув кілька разів і загарчав , самохідка, ламаючи дерева, кинувся до лісового про-світла.
Найцікавіше, що екіпаж діяв злагоджено, впевнено, як на полігоні. Випили, перекусили, ситі, задоволені, настрій в самий раз!
Зупинилися на краю лісу, розвернувшись у бік не-німецькому батареї, трішки все-таки довелося висунутися, щоб по деревах не стріляти.
— Готовність! — скомандував Стасов, коли все владналося.
— Приціл готовий, — спокійно сказав Стьопа. — Пряма на-горілка.
Лязгнул затвор гармати. Це Водячи загнав снаряд.
— Вогонь!
Гармата коротко здригнулася.
— Ха! — закричав Водячи. — По бл…людям!
Стьопа, тримаючи ручку поворотного механізму, припав до при-цілу.
— Звичайний приціл?
До—Так! — Стасов подався всім тілом вперед.
Водячи витягнув з гнізда бронебійний снаряд, крутнув в руках, як іграшку, загнав у патронник, закрив затвор гармати.
— Готово!
— Вогонь!
Гармата ще разок гаркнула, з патронника вискочила гільза під ноги Боді. Він п’ятою відсунув її і тут же з маху увігнав черговий снаряд.
— Готово!
Вогонь! — невпопад крикнув Заруба.
Гармата знову сіпнулася, блиснула гільза, і від неї поповз по підлозі смердючий дим.
Стасов висунувся з люка, продышался, глянув у бінокль.
— Готоэо! — закричав Водячи.
— Вогонь!
Гармата виплюнула снаряд. На цей раз гуркіт гармати по-діяв на Стасова витвережували. Така ясність в голові утворилася, який давно вже не було. І він побачив себе і самохідку як би з боку. Він, і начебто не він, і не на самохідці, а десь зверху. Тоді де Стасов справжній: той, що на самохідці, або той, що з боку дивиться?
І стрілянина на німецькій батареї раптом припинилася.
Стасов приклав до обличчя бінокль і очам своїм не повірив.
Панувала паніка серед німців-артилеристів. Дві гармати потрощили, решта не стріляють. Трупи покотом. Біганина серед живих. А танки внизу просунулися так, що тепер з гармат їх не так-то просто буде дістати. Але, схоже, німці і не мають наміру стріляти по танках. Розгортають придатну для стрільби гармату в бік самохідки. Швидко зметикували, що до чого. Кмітливі, сволочі!
— Йдемо! — закричав Стасов, опускаючись в машину. — Заруба, йдемо!
Заруба схопився за важелі, машина сіпнулася назад, і тут же пролунав оглушливий гуркіт. Снаряд, як вогненна куля, ковзнув по машині.
— Потрапили! Зачепили… — гарчав Бодя.
Заруба піддав газу, заодно на повному ходу розвертаючись. Снаряд розірвався метрах в десяти. Вирване з коренем дерево впало, перегороджуючи шлях самохідці.
— Жени звідси подалі! —закричав Стасов. — Жени!
— Заткнися! — Заруба міцно стискав важелі фрикціонів і зігнувся так, ніби приготувався до стрибка.
Заскрежетали коробки передач, заплескали гусениці. Машина рвонула, змітаючи все на своєму шляху. А позаду знову гримнуло. Осколки дзенькнули по броні.
— Хер дістанете! — кричав Заруба. — Ми ще постреляем! Всіх вас перестріляємо, суки. Ур-ра-а!
І Стасов згадав, як Заруба в таборі перед строєм кричав «ура». Як давно все це було, а адже, дійсно, зовсім недавно. Зовсім недавно!
— Давай, Заруба, дуй повз поля, мимо села.
— Куди мимо?
