— Я в тебе питаю,
— Напевно, буде цікаво. — Кройс відкрив дверцята.
— Я теж тщ думаю. — Дітріх ніяково вийшов з машини, наступивши на камінь і підвернувши ногу.
— Обережніше! — сказав Пауль. — Не можна спіткнутися. Погана прикмета.
— Противиться чужа зегля. — Дітріх спересердя штовхнув камінь, дивлячись на труп кулеметника. — Поки ще чужа. Тому й опирається…
— Переступаючи через обгорілі колоди, до них підійшов офіцер з марлевою пов’язкою на руці.
— Оберштурмфюрер Хаген, — відрапортував він.
Дітріх, дивлячись убік , розстебнув гудзик на мундирі,
дістав коричневий жетон у блискучій оправі, показав його Хагену.
— Що накажете, пане майор?
— Доповідай, — сказав Дітріх, уважно оглядаючи околиці.
— Поки що є тільки попередні дані, пане майор.
Оберштурмфюрер тильною стороною долоні струсив з мундира пил, подивився на майора, потім на Кройса.
— Давай викладай хоча б попередні дані, — промовив Дітріх, скривившись від запаху, який доніс вітерець разом з шлыо.
— У переважної більшості убитих червоноармійців численні смертельні поранення. Деяким з них під час 0оя була надана поспішна медична допомога, накладені бинти… На швидку руку, поспіхом перев’язували.
— Мені зовсім не цікаво, як вони один одного перев’язували. Кажи коротко.
— Судячи по зібраним документам, це були солдати, що служили місяць, від сили два. Зовсім не навчені.
— Ось навіть як…
— І це ще не все. Вони не просто новобранці, як слід було очікувати.
— Тоді хто вони такі?,
— Багатьом з них за тридцять, а деяким навіть і за сорок.
Гарматне м’ясо?
— Ви правильно сказали. Гарматне м’ясо. Тільки незрозуміло, для чого це потрібно… посилати під кулі кого попало.
— Нічого іншого й не скажеш. Кого послали. Наша розвідка заздалегідь знала про так званому другому эшело-не, сформований із колишніх ув’язнених. Тому й вік у цих солдатів».—Дітріх зморщився і чхнув два рази. — Неправильний вік для солдатів нормальної армії.
— Для чого росіянам знадобилося… навіщо посилати на смерть ненавчених різновікових солдатів?
— Навчених солдатів у них не вистачило. У болыпевиков.пів — країни в концентраційних таборах час коротає Тому і нестача утворилася.
— Але вони, ці солдати, до того ж були погано озброєні. Зовсім не озброєні. Кому потрібні такі солдати? Мені не зрозуміло. —
— Чим вони були озброєні?
— Кілька кулеметів, вісім гармат, рушниці, дай то не у всіх гвинтівки були.
— І це все? Ніхто не прийшов на допомогу?
— Російські танки намагалися підійти з боку седа Троїцьке, але вони підходили неправильно, відкритої з усіх сторін місцевості. Наша авіація їх знищувала е першого за-ходу. Вони були видні як на долоні. Чудова мішень в легкому русі.
— Які втрати у нас при проходженні цієї лінії оборони?
— Дев’ять убитих. Близько двадцяти полупили поранення раз-особистої ступеня складності. Всі відправлені в госпіталь.
— Де він знаходиться?
— Кілометрів за десять звідси. Колишня сільська лікарня районного масштабу. У цьому селі все,що збереглося в цілості. Населення веде себе мирно. Багато чого, звичайно, в лікарні не вистачало, але потрібний вантаж і медикаменти були доставлені вчасно.
— Куди російських хворих з лікарні поділи?
Не знаю Уточнити?
— Не треба уточнювати. Тим більше, що нам пора вирушати, ми і без того затрималися.
Дітріха давно вже хотілося виїхати з цього місця, але він, як
