кую і забирай. Фюрер все вірно задумав, а багато хто сумнівався. Говорили, що не треба йти на Росію..
— Хто сумнівався?
— Були такі. Ми з ними розберемося. Готуйся до перед-стоять розбірок.
— Завжди готовий! — сказав Кройс і насилу стримав себе, щоб не здійняти руку до чола по-піонерськи, але вчасно пові-разив, що такі жарти тепер не проходять.
— Чого смієшся?
— Тішуся з того, що відбувається. Думаю заодно, яку із земель прихопити. Дядечко рано помер. Ось вже він би порадів!
— Зараз не час про це думати. Вибір поки що невеликий. А ось до весни в самий раз буде… — Дітріх повів рукою. — Он простори які неосяжні, тут і річки, й озера, й ліси. Буде з чого вибрати. І працівників шукати не доведеться, самі прийдуть скопом, в чергу стануть. Американці негрів з Африки пароплавами завозили, а нам нікого завозити не треба. Готова до всього, слухняна робоча сила на землі залишиться І заживуть вони краще, ніж при більшовиках. Ніякого голоду в цих краях більше не буде!
Вони під’їхали до села, де багато будинків горіли. Вірніше, догоряли. Найцікавіше, що по вулицях бродили то там то. тут чоловіки і жінки, і ніхто з них не намагався погасити вогонь. Просто так пересувалися, безглуздо.
Кройс зціпив зуби. Ніяк в голові не вкладалося, навіщо села палити? Повний ідіотизм! І все це зробили молоді хлопці, німці, у яких завжди голови були на місці. Що ж тепер з їх головами сталося?!
Шофер звернув з грунтової дороги. Проїхали повз села скошеного лугу, виїхали на дорогу, яка ширше. Прилаштувалися до різношерстої колоні.
Пам’ятаючи настанову Вальтера, Кройс все чітко фіксував у пам’яті: захоплені населені пункти, хто і коли першим увійшов у них, де війська застрягли ненадовго, а де надовго і хто в тому винен, які втрати понесли німці, і знову-таки за чиєю конкретно вини.
У його розпорядженні була радіостанція , і він на потрібній частоті своєчасно передавав інформацію, прекрасно розуміючи, що фальшивити ні в якому разі не можна, оскільки схожу інформацію передають паралельно і перпендикулярно з інших радіостанцій. І десь навчені аналітики все це перевіряють, підсумовують, аналізують. Так що якщо збрешеш, тобі ж дорожче обійдеться. Потрібно все чітко висвітлювати, без помарок. Чим чіткіше, тим краще. Та от тільки для кого краще?
Перед мостом через вузьку річку колона зупинилися. Кругом болотиста місцевість, а міст частково зруйнований. Через болото хіба що пішки можна пройти, та й то не у всіх вийде.
Піхота, гармати, причеплені до конячкам, по мосту по-тихоньку, але все-таки пересувалися. А важкої техніки на мосту робити нічого, завалиться міст, ось і зупиняться всі, підпираючи один одного. Справа серйозна, переправу терміново треба буде відновлювати. А на це багато часу знадобиться.. Доведеться почекати, коли технічне забезпечення до місця добереться та коли ще збірний міст зберуть -состыкуют.
На «хорьхе» навіть по такому мосту, який є, проїхати, звичайно, можна, та тільки стояти в черзі не дуже красиво, і вже тим більше для майора абверу.
Дітріх задумався, ковтнув із фляги і наказав шофе-ру згорнути в сторону села, що на пагорбі.
«Правильне рішення, — подумав Кройс. Там, на вооз
вышенности, напевно можна буде проїхати окільної дорогий поверху, минаючи річку і болотисту місцевість. Стороною обійти — це краще, ніж в черзі стояти, ковтаючи дорожню пил».
Але, як незабаром з’ясувалося, зовсім не краще.
Натрапили на покинуту, не доведену до розуму про-ронительную смугу, завалене трупами. Колишня смуга оборони навіювала погані думки про те, що війна на першому етапі програна. Геть програна! А як все це обернеться в майбутньому?
Кройс пильно дивився на траншеї у вигляді трьох изогну-тих ламаних смуг, відчуваючи, як на спині рясно виступает піт. Такого з ним ще не бувало. В скронях стукає, це зрозуміло, а от піт звідки взявся? Не так жарко начебто…
Окопи були вириті наспіх. Неглибокі, неукреплен-ві. Всюди розкидані лопати, дошки, кирки, розпакований-ві бочки з цементом, перекинуті тачки з піском, свіжі колоди для
