— Бач ти!
Вадим у відповідь посміхнувся. Не з боязких, мабуть, хлопці красноперые. Питання непотрібні задають, замість того, щоб у погребі відсиджуватися.
З магазину вийшли Заруба зі Стьопою з торбинками за плечима. Непогано завантажилися.
— Пограбування еельскогомагазина, — хитнув головою рослий чекіст.
— Ти че городишь, мудило? — закричав Заруба, підбігаючи. — Я тебе зараз пристрелю на місці, от тільки пістолет з машини дістану.
— Ми бійці Червоної Армії. Виконуємо спецзавдання, — сказав Стасов, насилу стримуючи усмішку, дивлячись на Зарубу. — Невже досі не зрозуміло?
—Яке завдання?
— Спецзавдання! У тебе чого, кумекалка не працює? — устряв у розмову Заруба. — Розвідка по ворожих тилах.
— Червоноармієць Зарубів, не відволікатися! скомандував Стасов.
— Є не відволікатися! — откозырял Заруба, закидаючи мішок в машину.
— Все по місцях! — віддав наказ Стасов.
— Куди прямуєте? — запитав рослий, випльовуючи недопалок під ноги.
— Бити ворогів на своїй території. Поки що на своїй, потім і на чужій спробуємо. Ви чого, чекісти, ще не прокинулися?
— Прокидаємося, — спокійно відповів, який міцніше.
— Схоже, що німці вже завтра тут будуть,— сказав Стасов, застрибуючи на машину.
— Ой, мамочки! — закричала жінка, почувши прибли-жающийся гул літаків.
ГЛАВА ШІСТДЕСЯТ ШОСТА
Транспортний літак «люфтваффе» приземлився і покотив, важко підскакуючи на нерівностях. Під саму зав’язку транспортник завантажений. Тому і важко йому по землі на швидкості пересуватися.
Пілот круто Повернув в кінці смуги біля самого лісу, гасячи швидкість, і літак завмер.
Коли гвинти зовсім зупинилися, підскочили спритні солдати, спустили трап.
Кройс в числі перших ступив на колишню радянську землю. Так би мовити, повернення блудного сина на рідні простори.
Завмер на хвилину, побачивши кладовищі військових літаків з червоними зірками. Схоже, що ні один літак так і не під-розповсюджувалися в повітря. Не встигли соколики прокинутися, не добігли до своїх машин. Як там у пісні співається: «Нам розум дав сталеві руки-крила, а замість серця — полум’яний мотор!» І ось на тобі ні крил, ні палких моторів.
Всі невисокі будівлі в стороні від злітної смуги були повністю зруйновані, тільки уламки стін стирчать, а злітна смуга цілісінька. Лише по краях неглибокі воронки. Все правильно розрахували німці, знали, куди кидати бомби, ні разу не промазали, тому й збереглася злітна смуга в цілості й схоронності для орлів «люфтваффе».
Сірий їдкий димок з чорними прошарками стелився низько над полем. З того боку, де догорав склад з пальним. Вер-неї, не догоряло, а догоріло. Залишки дотлевали.
У тій же стороні стояли понівечені прямими попада-нями два танка «Т-2.6». В одного вежа згорнута, на інший взагалі краще не дивитися.
Майор Дітріх засопів і два рази поспіль чхнув.
— Яка сморід! сказав він, скривившись, і знову чхнув.
Його третій чих заглушили розриви. Снаряди розірвалися Зовсім неподалік. Один потрапив на кладовище літаків, іншої розірвався біля злітної смуги, засвистіли осколки, уда-рила повітряна хвиля. Не дуже сильна. Так собі.
— Ідіоти! — закричав Дітріх, затуляючи рукою обличчя.
І вибухи припинилися. Часті глухі розриви раздава-лися тепер далеко.
