Німці, мабуть, б’ють? задав непотрібний питання Ло-коть.
— Татаро-монголи наступають! — крикнув Заруба. — До бою, постоїмо за землю руську!
Стасова раптом ніби хтось підштовхнув, він обернувся і побачив низько летить літак. В інституті на обов’язковій для всіх військової підготовки докладно розповідали про те, яка військова техніка на сьогоднішній день є в німецькій армії і навіть картинки кольорові показували.
— «Юнкера»! — вигукнув Вадим. — Німці!
— Не може бути! — Васін нагнувся, підняв планшетку.
Слідом за цим «юнкерсом» з’явився другий, третій. Всього
їх було шість. Здалося, що вони летять прямо на само-ходку.
Але трішки не долетіли.
Головний «юнкера» раптом ковзнув вниз, зник за ле-систым пагорбом. І тут же злетів вгору, прилаштувався кцепочке, наступний літак пішов у піке. Все чітко у них отработа-але. Знизився, поклав бомбу, куди треба, і вгору — від гріха подалі.
«Юнкерси» описували коло за колом, пірнаючи й виринаючи, прицільно скидаючи бомби. Вибухи знизу долинали глухі, наче з-під землі. Тепер вже не на батальйон, а на дивізію падали бомби.
Відбомбившись, «юнкерси» розчинилися на горизонті в ранковій імлі, і тут же на зміну їм з’явилися «хейнкелі». Ці важкі брюхастые залізні птахи летіли повільно, ніби знехотя, ніби поспішати їм зовсім і нікуди.
Вони не стали знижуватися, з їхнього підчерев’я чорним градом посипалися бомби. І стало зрозуміло, що бомби в цей раз лягають по прямій лінії — на розташування батальйону, дивізії.
Купчасто лягають.
— Зараз і нас накриють, — зронив Водячи. — Звалювати звідси треба! І швидше!
— Відставити! Куди звалювати зібралися? — закричав молодший лейтенант, навіщо-то притримуючи лівою рукою планшетку і зацьковано дивлячись по сторонам. — Слухай мою команду: всім вниз, в розташування батальйону!.. Наказую! За своє-вільне залишення розташування військового підрозділу — розстріл! Бігом марш до штабу!
Ось прям щас-з і побігли, — закричав у відповідь Заруба.
З літаками воювати зібрався, придурок! Біжи, Васін, тебе ніхто за руку не тримає. Бігом марш до штабу!
І раптом все навколо в одну мить зупинився і обеззвучилось. Вадим спробував збагнути, що сталося, але щось у свідо-нді, як і у вухах, заклинило. І тільки коли в черговий раз поблизу рвонуло, звук включився і свідомість запрацювало.
— По місцях! — крикнув Стасов. —Правильно Водячи сказав, звалювати звідси треба, інакше… нам усім каюк! В машину!
І найцікавіше, що екіпаж все правильно зрозумів. Всі кинулися займати свої місця. Додаткових команд не було.
Через хвилину затріщав, защелкал мотор самохідки. Недобре затріщав, ще гірше защелкал. Стартер взревывал нараз — ні лади, а мотор не запускався.
Молодший лейтенант Васін все це час махав руками, як млин, потім стрибнув і став перед самохідкою, широко розставивши ноги й тримаючи пістолет напоготові. Щось він говорив, широко разевая рот, але його слова заглушав гуркіт близьких розривів.
Андрій підбіг до відкритого люку механіка-водія.
В чому справа? Чому не заводиться?
— Так хрін тут чого зрозумієш! — Заруба рукавом витер піт з чола.
— У тебе що, понималку відбило?!
М Відбило! тявкнул Заруба, по-собачому оскалені і вистрибуючи з люка. Сідай заплави, якщо такий розумний.
— Стьопа, випусти з системи повітря! — крикнув Стасов, займаючи місце механіка-водія. — Там є краник, поверни праворуч!
Знаю! Ось він, краник. Зараз… Вже повернув!
Вадим почекав трохи, дивлячись у небо, натиснув на стартер, пролунав короткий скрегіт і мотор завівся з остервенелым ляскотом.
— Стояти, …б вашу мать. Стояти! — кричав Васін. — Не сміти! Пристрелю! Без команди майора ні з місця!
