Вони пробігли з Ольгою мимо їдальні, де з тріском рух-нулі перекриття.
«Ось зараз накриє»,- подумав Андрій, почувши виття, падаючи і тілом прикриваючи Ольгу.
Здалося, що снаряд просвистів над головою, ледь не зачепивши, але обійшлося, рвонуло десь попереду. Пробігли ще трохи до парадного входу в бункер.
Ось вона двері з іржавим засувом.
За нею рятування та зв’язок з Москвою.
І тут над залогою з ревом пролетіли літаки, косячи з кулеметів.
Андрій і не зрозумів, як вони опинилися в підвалі. Тут гуркіт був не такий гучний, хоча і під землею трясло. Зі стелі обсипалася шматками штукатурка, під ногами бігали ополоумев-лися щури.
Копаючи щурів чобітьми, підтримуючи ледь переставлявшую ноги Ольгу, він підійшов до замаскованої двері, примірився, відкрив її.
Потім закрив за собою двері, смикнув важіль блокування.
— Що діється нагорі?— підскочив Аршонов. — Що там таке, Андрію?!
— Що зі зв’язком?
— Так я для того і сиджу тут, чекаю! Ні зв’язку…
— Зовсім ні?
— Ні зв’язку зі штабом і з комендатурами.
— Ас Москвою?
— Виклик йде, сигнальна лампочка блимає. Відповіді немає! Андрій, що нагорі відбувається?
— Вже нічого не відбувається…Андрій похитав головою, міцно замружився. — Сталося. Прикордонної застави більше немає. Німці били з прямої наводки, заздалегідь знаючи, куди треба бити, і, схоже, ні разу не промазали. Зараз літаки добивають залишки.
— Війна?
— Гірше! Розстріл.
— А в нас не потрапили, — сказала Ольга, чітко выгова-ривая слова і дивлячись перед собою. — Я не думала, що коли — небудь буде так страшно.
Виглядала Ольга нормально. І це насторожувало. В її очах було щось не так. Зупинився безглуздий погляд.
Знову загриміло. Перекриття затріщали, рясно по-сипалася на голови труха, і здалося, що ось це вже все, кінець, стеля зараз впаде. Але перекриття виявилися міцними, витримали. І що найдивніше, світло не по-гас.
Темноволоса радистка пронизливо закричала, обхопи-ла голову руками і заридала.
Тихо! — крикнув Воронцов. — Ні рева, ні паніки!
І справді розриви зверху, як по команді, раптом за-тихли. Гуркіт тривав, але вже не над головами.
Сержант, що у вас з медичних засобів?
Повний набір! Всього в надлишку.
Сержант виглядав дуже навіть непогано. Ніби нічого особливого й не сталося. Нерви у хлопця в повному порядку. Молодець!
Бравий сержант відкрив дверцята вбудованого в стіну шка-фа.
— Ось… все тут, — сказав він, відходячи від шафи.
Воронцов наблизився, глянув і очам своїм не повірив. Дійсно все в кращому вигляді. Не в кожній столичній лікарні такі кошти є!
Посадив Ольгу, надірвав рукав кофти, дістав шприц з упа-ковки, зламав головку ампули з кодом Ь-8 і зробив укол. Ольга ніяк не зреагувала на його дії. Була вона схожа на непритомну ляльку. Очі остекленевшие, м’язи обличчя нерухомі. Лялька та й тільки.
Андрій почекав трохи, сильно струснув її за плечі.
Ольга моргнула раз, другий.
— Андрій, — сказала вона, дивлячись крізь нього, — а що з тією жінкою біля клубу, у якій голову відірвало?
— Тобі, мабуть, здалося, що відірвало!
— Ні! — скрикнула Ольга. — Чи Не здалося! У неї з голови не було і всі груди в крові.
Підійшов Карпенко, обтрушуючи сміття з гімнастерки, з го-
