У дверях зупинилася і погрозила пальчиком.
Помацавши рукою щетину, Пауль посміхнувся, подумавши: а що ще треба для спокійного щасливого життя? Так вже нічого й не треба. Залишається тільки одружитися на Ірмі, вона народить двох де-тішок, тітонька стане за ними доглядати, а Пауль Кройс до того часу стане офіцером і в покладений відпустку буде роз’їжджати з дружиною по просторах великої Німеччини, тим самим просторами, де гори і море.
— Так тому й бути! — сказав він, стрибаючи з ліжка.
Фрау Берта зустріла їх за столом. Сніданок був готовий. В
кімнаті пахло свіжоприготований кави і, звичайно ж, бу-лочками.
— Як мені приємно на вас дивитися, — сказала тітонька, коли всі сіли за стіл, і, підперши долонею підборіддя, сумно посміхнулася. — Ви такі гарні… А Пауль дуже змінився, змужнів. Ти помітила, Ірма?
— Так, я помітила, — розсміялася Ірма. — Він змужнів. От тільки прикро мені…
— Пауль тебе образив? Ти, напевно, пожартувала.
— Мені не до жартів. Я подарувала йому бритвений прилад, а він не захотів поголитися.
— Так це після того, як я йому нагадала.
— Добре, коли вранці жартують, — розпосміхалася фрау Берта. — Мені ранок подобається. А вечір не дуже.
Ледь приступили до сніданку, як під вікнами почувся рівний шум мотора.
— Як не вчасно Вальтер приїхав, — зітхнула тітонька. — Він весь час кудись поспішає, наче за ним хтось женеться. Вчора подзвонив і сказав, що хоче з тобою, Пауль, про щось поговорити. Обіцяв після сніданку заїхати.
ГЛАВА П’ЯТДЕСЯТ ВОСЬМА
Гауптштурмфюрер голосно всіх привітав. І завмер на порозі. — Ірма! сказав він суворо. — Швиденько споруди, що слід спорудити в таких випадках. Я спізнююся. Хоча і ранок, а випити доведеться, щоб іменинник обер-єфрейтор Пауль Кройс був завжди здоровий на радість нам і… Німеччини.
— Як добре сказав! — Фрау Берта подивилася на брата, потім на Пауля. — Чого стоїш?
— Сідати не буду. Часу в обріз.
Врр У тебе завжди так. Як тебе Гертруда досі терпить?
— Терпить. Гертруда терпляча.
Випили стоячи.
— Нам треба поговорити, — сказав Вальтер, дивлячись на допо-нинника. — Багато часу наша розмова не займе. Фрейлін Ірма не встигне заскучати.
Пройшли в сусідню кімнату, колишню кімнату Герхарда. В ній після його смерті, як сказала тітонька, нічого не измвт виявилося. Як було, так і залишилося. Тітонька попросила ще хоча б місяць не переставляти меблі.
Вальтер присів на край стільця, спершись на круглу тумбу і витягнувши праву ногу.
Пауль сів навпроти.
— Тобі треба сьогодні ж прибути на аеродром БЗ-27. До сімнадцяти нуль-нуль, без запізнень.
— Подальші мрі дії?
— На місці отримаєш докладні роз’яснення. Напрямок польоту — на схід. Тобі потрібно понюхати пороху, взяти участь у бойових діях.
— Почнеться війна?
Війна буває тільки з рівним супротивником. Завтра вранці ми нанесемо удар по більшовицької Росії.
— Ви вважаєте, що Россйц — не рівний нам супротивник?
Я, по-моєму, зрозуміло сказав, що це взагалі не противник. Набрід більшовицьки недоумків, тільки і всього. — Вальтер побарабанил пальцями по тумбі. — Тепер швидко відповідай, не замислюючись… Я задаю питання, ти даєш відповідь. Готовий?
Готовий.
— Назви склад танкової роти, що входить в команду И.
Танкова рота № 468. Склад сто двадцять чотири одиниці. Дев’ять офіцерів, сорок унтер-офіцерів, сімдесят п’ять
