ясь. Додатково до всього помив, почистив, як всередині, так і зовні, колымагу. Якщо не дуже придивлятися, зійде за перший сорт.
Команда І дислокувалася в ста кілометрах від Берліна.
Тут же неподалік, у лісі, розташовувалася потужна радіо — пеленгационная станція з сімома ажурними вежами, устрем-встановлених в небо.
Під час першого стрибка з парашутом Пауль звернув увагу на те, що всі будівлі команди І, якщо зверху на них дивитися, зливаються з місцевістю. Всі вони приземкуваті, біло — сіро-зелених відтінків. І тільки штирі-щогли прикметні, та й то, якщо збоку на них дивитися. Все продумано. Англійські літаки ночами іноді все-таки прориваються в небо Німеччини. Але ненадовго, тому скидають бомби куди попало, щоб встигнути повернутися додому, поки їх не збили і поки пальне в баках не закінчилося. Тільки по ночах англійці і літають. А чи багато вночі вдасться розгледіти, та ще з переляку?
Територія команди І всередині разгорожена невисокими сітчастими огорожами з таким розрахунком, щоб кожне підрозділ знаходився у своїй зоні проживання, не змішуючись з іншими. І тільки на полігонах на аеродромі траплялися зустрічі зі справжніми німцями. Дозволялося навіть не довгий з ними спілкування з метою закріплення навичок тонкощів німець-кого армійського мови.
У білому одноповерховій будівлі барачного типу проживали теслі, бляхарі, автослюсарі та інші майстри. З ними теж доводилося вступати у розмови щодо необхідності. Тут же неподалік простяглися склади — продовольчий і речовий.
Група 0-6 розташовувалася в правому верхньому куті занимае-мій території, якщо дивитися знизу. Жили в двоповерховій готелі, розрахована для проживання тридцяти чоловік, по двоє в кожній кімнаті. Готель від автобану не відділяв-високий бетонний паркан. По автобану в основному передвига-лися цивільні машини з берлінськими номерами. Військова техніка переміщалася по інших дорогах, які простяглися в північному напрямку. Неподалік від готелю за сітчастим парканом перебувало триповерхова цегляна будівля з тарілчастими рухомими антенами на плоскій крьіше. На першому поверсі — навчальні класи для радистів, на другому і третьому — квартири офіцерів і унтер-офіцерів. Тут же в прибудові розташовувався радіовузол і шифрувальна кухня. Все це і багато іншого Кройс запам’ятовував, слідуючи повчанням Вальтера, брата фрау Берта. В якості настанови перед відправкою в команду До небагатослівний гауптштурмфюрер сказав: «Все, що побачиш чи почуєш на території команди, потрібно фіксувати. Не на папері, а в пам’яті. Тільки в пам’яті. Я потім перевірю, на що ти в цьому сенсі здатний. Постарайся не осоромитися». Те ж саме в подібному випадку міг би сказати і майор Грознер. Так що одне до іншого само собою приліпилося пристегнулось.
ГЛАВА П’ЯТДЕСЯТ ЧЕТВЕРТА
Після двадцяти п’яти днів навчання в команді До Пауль Кройс неждано-негадано отримав позапланову так звану звільнення в місто.
До цього раз на тиждень по середах бажаючих відпочити та раз-веяться від казармених буднів відвозили вранці відразу після сніданку на автобусі в Берлін, ввечері тим же автобусом до-ставляли в готель на вечерю. А тут раптом ні з того ні з сього два позачергових вільних дня надали. Без пояснень.
Одному йому, обер-єфрей тору, таке послаблення. Всім на заздрість і на подив.
Але, швидше за все, неспроста такі блага звалилися на його голову.
Сьогодні у Пауля Кройса день народження. І схоже, що про це раптом згадали. Довго роздумувати, хто згадав і чому так все склалося, не довелося. Швиденько додумався. Ніхто, крім гауптштурмфюрера Вальтера Шнайдера, не міг у такому дусі розпорядитися. Адже це він визначив Кройса в команду Б.
