ГЛАВА СОРОК ДЕВ’ЯТА
— Йдемо, — шепнула Ірма і поклала теплу долоню на руку Паулю. — Тільки тихо йдемо, ні з ким не прощаючись.
— Чому йдемо?
— Ми тут зайві. У них своя компанія.
Вони вийшли в коридор.
— Якщо ви, Пауль, не боїтеся залишитися зі мною наодинці, тоді ходімо сюди. — Ірма вказала рукою на двері навпроти.
Пауль кивнув, підійшов до дверей, пропустив дівчину вперед і ввійшов у кімнату.
— Поки не закривайте двері, — сказала Ірма, — тут темно, я спочатку запалю свічки.
Дівчина чиркнув сірником і запалив товсту свічку на низькому круглому столику, точно таку, як стояла у вітальні на довгому столі.
Свічка розгорілася, освітивши невеликий простір.
Пауль прикрив за собою двері, обдивився.
Кімната була скупо обставлена. Казенний антураж нару-шал тільки великий акваріум з хвостатими рибками золотистого кольору.
На низькому столику стояли відкрита пляшка вина, два хру-сталевих фужера рубінового кольору, шоколадні цукерки у коробці.
Пауль тільки хмикнув спантеличено. Все красиво оформлене для довірчої бесіди з білявою чарівною німкенею.
— Я не оченыто люблю цю публіку. — Ірма кивнула в бік вітальні і сіла на кушетку білого кольору.
Пауль сів поряд і раптом розхвилювався, коротко глянувши на глибокий виріз сукні. Так і захотілося прямо зараз, не відкладаючи на потім, помацати тугу груди. Та до того ж кушетка простора, місця цілком вистачить, щоб ближче по-знайомитися з незнайомкою в положенні лежачи.
Не дуже, але все-таки любите цю публіку, — сказав, переводячи погляд на свічку.
— Я не зовсім правильно висловилася. — Дівчина повернула голову й уважно подивилася на Пауля.
В її сірих очах зник холодок і з’явилася глибина, яку можна розгледіти тільки в очах розумних жінок.
— А ви, Пауль Кройс, зовсім не схожі на російського німця, якого я очікувала побачити.
— У чому несхожість?
— Ви легко вловлюєте тонкощі берлінського договору, так і акцент у вас майже берлінський.
— Нічого дивного. Це, мабуть, в крові.
— Так звана блакитна кров, по-російськи кажучи.
— Ну, не зовсім блакитна, — розсміявся Кройс. — І все — таки чому солідна компанія, яка зараз напевно рас-селась за довгим столом, вам не дуже подобається?
— Насамперед, терпіти не можу базік. Вальтер їх терпить, але… швидше за все, з обов’язку служби. Він людина обов’язковий.
Туманне пояснення, фрейлен.
Налийте мені вина.
Пауль підвівся, налив червоне вино в рубінові фужери, простягнув Ірмі.
— Вип’ємо за те, що ми познайомилися.
Дівчина вперше посміхнулася, і вийшло у неї це весь-ма привабливо.
Випили.
Помовчали.
— Так чому ж вам все-таки не по душі ця публіка? перервав мовчання Пауль.
— Я вже сказала, що не люблю пустих балачок.
— Дивне пояснення. Більшість людей тільки тим і займається. Просто кажучи, базікають.
— Ви маєте рацію. Але все добре в міру.
— Коли все добре, та ще і в міру, тоді стає підозріло.
