ГЛАВА СОРОК СЬОМА
В густіших сутінках проїхали в просторому таксі з фрау Бертою за прямим освітленими вулицями Берліна.
Берлін зовсім не схожий на Москву. Нічого спільного. Все тут не так! Чуже місто. Але по-своєму гарний, тут вже нічого не скажеш.
Звернувши з головної вулиці, проїхали трохи, ще раз свер-нулі і зупинилися біля двоповерхового будинку з красивим парадним входом, обрамленим чотирма білими колонами.
Я правильно зупинився? — запитав таксист, поправляючи дзеркало заднього виду.
— Зупинився правильно, — сказав Пауль, дістаючи бу-мажник.
«Події на землі Третього рейху для репатріанта з Со-ветского Союзу розвиваються надто стрімко, — подумав Пауль Кройс, відкриваючи дверцята і подаючи руку фрау Берті. — Тільки встигай пристосовуватися».
Справа в тому, що сьогодні вранці фрау Берта, приготувавши легкий сніданок, перш ніж сісти за стіл, сказала, поправляючи куточок скатертини, що її брат Вальтер Шнайдер хоче познайомитися з Паулем Кройсом і запрошує його до себе в гості.
Пауль для солідності подумав трохи і погодився. Чого ж не погодитися? Все складалося як не можна краще. Добре бути племінником фон Бауна. Не треба метушитися, під-страиваясь під когось чи під щось, а потрібно тільки, тверезо оцінюючи те, що відбувається, набратися терпіння і почекати, храняя вираз спокою на обличчі. Все поки що само собою в руки йде, не наврочити б.
Позавчора передали з Москви по радіо, що потрібно на аб-вер вийти, а сьогодні вже отримав запрошення, та не від кого — небудь, а від гауптштурмфюрера Шнайдера.
«Гауптштурмфюрер» згідно російським чинам — звання не дуже-то й високе: прирівнюється до капітана РККА або лей-тенанту НКВС. Але вся справа в тому, що абвер — структура не-скільки серйозніше СС. В абвері зосереджена інтелектуальна військова міць Німеччини.- Брат — власник тільки другого поверху, -1 перервала його роздуми фрау Берта. — Про що задумався, Пауль?
— Та так, дещо-що згадалося.
Фрау Берта уважно, насторожено подивилася на Пауля, потім на освітлені вікна другого поверху.
— Вальтер хотів купити весь цей будинок, але поки що у нього не ползши л вісь.
— Я думаю, скоро вийде.
— Я теж так думаю. Вальтер з тих, хто вміє добиватися того, чого захотів.
Піднялися широкими сходами на другий поверх, пройшли по короткому коридору зі склепінним ліпною стелею, ввійшли в простору вітальню, освітлену бронзовими світильниками на білих стінах.
Фрау Берта представила Пауля Кройса присутнім.
Вся ця процедзфа багато часу не зайняла, жодних реплік з боку гостей не було. Підкреслено мигцем глянули на племінника фон Бауна, та й тільки.
Незабаром фрау Берта зі своєю подругою, сивочолої полнова-тією жінкою в темно-синій сукні до п’ят, пішла до сусід-нюю кімнату.
У вітальні напевно зібралися давні знайомі, і, судячи по одягу і манери поведінки, були вони про себе самого високої думки.
Гості вели неспішну розмову, розсівшись у глибоких кріслах. Низькі круглі столики й крісла були роз-подано продумано, так, що можна було почути дрзгг одного, не підвищуючи голосу і не крутячи головами.
До того ж посеред вітальні стояв довгий темний стіл без скатертини, на ньому нічого не було, крім шести товстих свічок по центру масивних свічниках.
Лампочки на люстрі над столом не світилися, свічки теж не були запалені. Стільці з високими спинками рівненько розставлені по обидві сторони столу, і тільки один стілець стояв на чолі. Все це разом узяте виглядало загадково і таємниче. Для кого головний стілець призначений?
Пауль сів на короткий диван біля стінки неподалік від дверей і з півгодини не брав зшастия в розмовах. Коротше
