— Не ображайтеся, Пауль, але у вас в Берліні немає поки що потрібного кола знайомих, і, повірте мені, знадобиться багато часу, вміння і такту, щоб опинитися серед людейпорядоч — них. Ви опинилися в іншій країні, де все не так, як у Росії, вам потрібно пристосуватися, придивитися. Хоча акцент упас майже берлінський.
— Я з вами згоден, фрау Берта, І буду дуже вдячний, якщо ви мені допоможете на перших порах.
Все, що в моїх силах… Ви, Пауль, звичайно, можете вказати мені на двері. Повірте, я не ображуся.
— Ну що ви таке кажете, фрау? Ця кімната — у вашому повному розпорядженні. Я довгий бланц заповнив, там все розписано і мій підпис внизу. Ви так багато зробили для дя-дюшки».
— Зовсім не багато.
Годинник в сусідній кімнаті пробили чотири рази, і пролунала коротка мелодія.
— Коли ви, Пауль, посміхаєтеся, то нагадуєте мені по-койного Герхарда. — Фрау Берта обережно поправила чашку на блюдце. — Я з ним ще з маленьким подружилася, замість мами була… Ми сильно переживали, коли викрали, що його вбили… Вбили ці негідники французи. Мені завжди хотілося, щоб у мене був син. А тепер думаю, добре, що у мене не було сина.
— Чому?
— Зараз війна, і його теж могли вбити. Це страшно, коли
та дітей вбивають. Ви молоді, Пауль, у вас все ще попереду, й я сподіваюся, що вас не вб’ють.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Повернувшись зі штабу шостої стрілецької дивізії, Андрій Воронцов, ні з ким не поговоривши, ні до кого не заходячи, пройшов до себе в кабінет.
Кабінет знаходився на другому поверсі невеликого будинку з високим дахом. Напевно будова давнє. Товсті стіни, вузькі вікна, високі стелі. Насамперед він відкрив стулку єдиного вікна , спершись на холодне кам’яне підвіконня, довго дивився на річку, що серебрилась далеко, в просвітах між дерев.
— Хрін зрозумієш що! — процідив він, не розтискаючи щелеп.
Механізований корпус ще в дорозі. Добу, а може, і двоє-троє до його прибуття в Зіньків. Ніхто нічого толком не знає. Єдине, що всім відомо: залізниця перевантажена, як ніколи. Рух в одному напрямку до західного кордону. Склади з технікою і живою силою пересуваються потай, тільки ночами. В батальйон прибутку п’ять самохідок. Дослідні зразки. Треба буде подивитися, що це таке. Судячи з усього, гармата на гусеницях.
На місці передбачуваного розміщення корпусу, крім ви-рубленого лісу, обладнаного полігону для стрільб та розширеної путівця для Проходу гусеничної техніки, нічого не Готово. Батальйон стрілецької дивізії, складений з вчорашніх зеків, в наметах неподалік розмістився. Це, безумовно, підмога в сенсі ЖИВОЇ СИЛИ, але у них всього-. дві похідні кухні. А прибулих танкістів, перш за все, треба нагодувати, розмістити так спати укласти.
Після розмови з полковником стало зрозуміло, що у нього своїх турбот повний рот. Необхідно в прискореному режимі натаскати колишніх зеків і хоча б елементарним речам навчити, втовкмачити в голову, що таке дисципліна в армії. Проводяться навчальні заняття з ущільненою програмою, ази политграмоты, ну і, само собою зрозуміло, стріляють новобранці з гвинтівок з ближнім мішенях, марширують, трамбуючи дорогу. Сніданок, обід, вечеря на свіжому повітрі, живуть у наметах. Та ось біда: гвинтівок, патронів не вистачає. Одна рушниця на двох, та й то не завжди. Пригнали самохідки як передвісник
