Проживала в будинку то колишня коханка дядька, чи домробітниця, сувора на вигляд фрау Берта. Швидше за все колишня коханка, оскільки їй за заповітом дещо перепало, небагато, але все-таки. У тому числі фрау надавалося право, на розсуд спадкоємця, проживати в будинку. Всі інші права неждано-негадано звалилася, за законами Німеччини, на племінника фон Бауна Пауля Кройса, єдиного, як з’ясувалося, близького родича, що залишився в живих і дуже вчасно опинився в Німеччині.
Про останні роки життя дядечка Кройс дізнався завдяки скупим повідомленням Клауса. Дядько довго хворів і останні П’ять років ледь пересувався, за ним доглядала фрау Берта. Коли єдиний син Герхард , закінчивши військове училище, протягом трьох років зумів зробити запаморочливий злет на військовому поприщі, батько підбадьорився, навіть ненадовго став виходити з дому. Але тут його підкосила смерть сина. Герхарда з товаришем ні за що ні про що розстріляли французькі партизани-підпільники в передмісті Парижа, коли ті прогулювалися з француженками по старому парку.
ГЛАВА ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
Розплатившись з таксистом, Кройс підійшов до вхідних дйе — ри будинку покійного дядечка і смикнув три рази білу порцелянову грушу, підвішену на довгому ланцюжку. Руку не треба високо піднімати, щоб дотягнутися. Судячи з вседоу, і на дітей дзвінок був розрахований. На маленького Герхарда і на його друзів.
Довго чекати не довелося.
Фрау Берта, в темних строгого крою одязі з білим мереживним коміром, відкрила двері, посторонилася, про-пускаючи новоявленого господаря будинку. Защепнула замки на дверях, як би підкреслюючи, що більше вона нікого не чекає. Але тут же фрау спохопилася:
— Ви, Пауль, нікого не чекаєте?
— Нікого.
Під час першого відвідування, відчуваючи себе господинею і ще не зовсім розуміючи, хто такий Пауль Кройс, фрау заявила, що жінок в будинок приводити не можна. Мабуть, подумала, що Клаус вирішив прилаштувати до неї свого знайомого, який стане платити за проживання. З Клаусом вона була давно знайома, він був вхожий в цей будинок ще за життя Герхарда.
Небагатослівний Клаус тоді нічого не сказав з приводу того, що жінок в будинок не можна приводити, тільки посміявся після. Він, як добре відпрацьований механізм, виконував при-каз по облаштуванню приїхав з Росії спадкоємця фон Бауна. І лише одного разу в галасливій пивний про Герхарда все — таки дещо розповів. Судячи з усього, він важко пережив смерть друга. Ось тут-то якраз все зрозуміло.
В кімнаті, вікна якої виходили на двір, фрау Берта накрила на стіл. Чай, рум’яні пухкі булочки, прозорий мед в білій порцеляновій вазі. Розетки теж білі, срібні чайні ложки, мереживні серветки. І уявив, як дядечко сидів за цим столом з фрау Бертою, про що раз-говаривая довгими вечорами.
Незважаючи на свій чималий вік, фрау виглядала непогано, зберігши залишки колишньої миловидності. Очевидно, вона ус-тала від самотності, коли не з ким поговорити перед сном, і, вислухавши Пауля, охоче розповіла про себе, тихенько зітхаючи і посміхаючись.
Виявилося, що фрау Берта Мюллер — з якогось відповідь виготовлення старовинного німецького роду. Але її батьки після війни розорилися і доживали свій вік у злиднях. Берта з цієї причини так і не вийшла заміж, хоча були на те можливості. З близьких родичів у неї тільки брат, з яким вона іноді зустрічається. Іноді, бо у брата майже не буває вільного часу, він гауптштурмфюрер, служить в абвері, брав участь у бойових діях, двічі був поранений. Бще є подруга з юних років.
Обмовившись про подругу, Берта уважно подивилися-ла на Пауля, зніяковіло посміхнулася, потупивши погляд. Мабуть, згадала роки молодості.
— У моєї подруги прекрасна білява донька Ірма, — після тривалого мовчання промовила вона. — Ірмі де-вятнадцать років, і я думаю, вам, Пауль, треба обов’язково з нею познайомитися. Ви молодий, цікавий на вигляд чоловік і без жінки довго не зможете обійтися. Мені буде дуже неприємно, якщо ви приведете в будинок жінку просту і не зовсім розумну, з вулиці.
— Чому ви вирішили, що я обов’язково познайомлюся з простою і нерозумної жінкою… з вулиці? — Пауль посміхнувся.
