— Не-е… Бля буду, я про такі справи мовчок.
ри?-? Не подобається мені ця затримка з «макаронами», і твоя розмова з красноперыми теж не по душі. — Стасов поправив портфель, прибудований на колінах. Щ Гаразд, налий.
— Этт… того… запросто!Дикий потягнувся, вигинаючи спину і піднімаючись зі стільця. — Е-ехх, куди це Валька… стакани зана-чила? Во-о… дурепа! Постривай, Вад, малех… Зараз все оформлю.
Дикий витягнув шию, голосно засопів, наче вынюхивая, куди це стаканчики подівалися, ступив, пошатнувшись, рукою на буфет сперся.
Стасов тим часом дістав з портфеля пістолет і вистрілив Діку у спину під ліву лопатку. Коли Дік сіпнувся всім тілом і озирнувся, вистрілив йому в голову. Потрапив трохи нижче носа, навскоси куля пройшла — знизу вгору. Розкинувши руки, Дік гепнувся на підлогу.
Голосно пролунали постріли. Дік теж не тихо кістками об підлогу загримів.
Вадим поморщився, поклав пістолет у портфель, піднявся зі стільця, вийшов у коридор і почув за дверима кімнати шум і шльопання босих ніг по підлозі. Тихенько вийшов на майданчик, так само тихенько причинив за собою вхідні двері. Все в порядку. Гола дівка навряд чи слідом з дому вискочить.
ГЛАВА ДРУГА
Після довгої біганини в протигазах по лісі в пошуках «маячків», після стрільби по рухомих мішенях на відкритому просторі, після короткої сутички з другою групою в темному закритому приміщенні четверта група ШОН в повному складі вибралася на простору галявину і повалилася на схоплену нічним морозцем торішню траву.
Андрій Воронцов, віддихавшись, простягнув руку до низької молодий сосонці, зірвав голки, прожував, проганяючи нудно-творный присмак протигаза, залишився на губах.
Відпочити ка’до слід не встигли.
Пролунала зверху гучна команда: подолати смугу перешкод в сто метрів. Рівно сто, не більше і н£ менше. На око відстань потрібно визначати. Без помилок. Подолати смугу перешкод поповзом, відхилення вправо-вліво на пів-метра — починай спочатку. Помилка в метр від подоланої відстані — те ж саме, починай спочатку.
Наказ віддавати легко, а виконувати трохи важче.
Як вляглися в підліску, в такому напрямку і починай рух, так вже бувало не раз. Голова попереду, ноги ззаду, і рух тільки по прямій. Тобто як лежали, так і побігли, тільки бігти доведеться поповзом. Добре Пашку Кройсу. Він головою до безлесью улігся, вгадав наперед пода-льше розвиток подій. Розумний дуже, швидше багатьох інших міркує. Курсант Воронцов теж не дурень, але на цей раз прошляпив. Не подумав, коли гепнувся на землю, про наслідки. Тепер схитрувати не вийде, треба повзти по пагорбу вгору.
І тільки вгору.
До лісу передом, до поляни задом. До лісу метрів двадцять, не більше. А там доведеться лісовий бурелом на череві таранити, щоб на півметра не відхилитися. А якщо в дерево чолом уп-решься? Спостерігачі все просікають, трохи що не так, починай спочатку, думай гарненько, як схитрувати, щоб, не откло-няясь, ще раз Дерево не наскочити.
А дерев у лісі багато.
Після всього по сигналу належить виявити рацію, при-нувати сигнал виклику і відправити докладний шифроване повідомлення про те, що відбувалося від «а» до «я». І крім усього іншого дати коротку оцінку діям групи в цілому і кож-дому бійцеві окремо.
ГЛАВА ТРЕТЯ
Будівля харківської «Луб’янки», навіть якщо на нього повз-ходом з боку подивитися, невеселі думки навіває. Щось неправильне, неприємне в архітектурному оформленні, але що саме, спробуй так відразу розберися, не маючи відповідної освіти.
Одним словом, нехороший дім. Мабуть, ще за царя-батюш — ке заздалегідь для НКВС його побудували. З дальнім прицілом.
