Офіцер ляснув рукавичками по стегну. — Якщо сильно по-стараєшся, займеш своє місце.
— Буду старатися.
Чоловік у фетровому капелюсі дуже уважно подивився на Кройса і простягнув йому документи.
Ледь поїзд рушив, Кройс, не вступаючи в розмову з сусідами по купе, застрибнув на полицю. Він вже став справжнім німцем, а сусіди по купе ще залишалися репатріантами.
І говорити з ними нема про що.
Він закрив і відкрив очі і зрозумів, що заснути так відразу не вийде. Колеса стукали на стиках, і згадалося яскраво, в кольорі, як вони з Воронцовим і Ольгою, все ретельно продумавши, зваживши, манівцями прибули в село Сорок іно, де збереглася діюча церква, домовилися з батюшкою про вінчання, трохи почекали біля незрозумілого зруйнованого цегельного будови у похилених воріт церковного цвинтаря.
Після вінчання, коли вийшли з церкви, Ольга раптом рас-плакалася, примовляючи, що все не так, мовляв, скрываемся, як злочинці. А на наступний день Грознер не на жарт раз-гнівався і дохідливо пояснив, що відпрацювали з вінчанням погано, так не можна чинити надалі. Залізне правило: ніяких слідів розвідник не повинен залишати за собою! Ніде і ніколи!
— Вітаю,- на прощання сказав Грознер і, криво посміхнувшись, потиснув руку Воронцову. — Сьогодні ваш день. Робіть що хочете. А з завтрашнього дня… Втім, завтра з кожним окремо поговорю.
З тих самих пір Кройс Воронцова більше не бачив. Цілком може так статися, що Андрій вже на Луб’янці, на нарах після вінчання відпочиває. І справді, де це бачено, щоб лейтенант НКВС, майбутній розвідник, вінчався в церкві? Ус-покаивало тільки одне — мудрий Грознер всіх бачить наскрізь і на кілька ходів вперед поставлену партію. Майор, як шахіст, ігрову ситуацію прораховує, і тому немає йому начебто ніякого резону позбавлятися від Андрія Воронцова і Павла Кройса. А з іншого боку, і Воронцов, і цілком Кройс можуть перекинутися на бік ворога. І на то у кожного є вагомі причини.
А поїзд все катил і катил тепер вже без зупинок, тільки колеса ритмічно постукували. Не відрізниш по стукоту, чиї колеса. Однаково, виявляється, колеса стукають і в Радянському Союзі, і в Третьому рейху.
