— У-у-у… рр-ра-а-а-а! — заволав Заруба, скривившись від натуги.
— Зійде на перший раз. Ставай у стрій.
Полковник пройшовся зліва направо, вдивляючись в ліда.
На майданчик повертатися не став.
— А тепер увага! Вам, колишнім злодіям і бандитам, радянська влада надає можливість вступити в ряди нашої доблесної Червоної Армії. Не всім, а самим міцним, самим свідомим з вас. Після армії, через три роки служби, отримаєте на руки документи, на вашу ксиви, і повернетеся з чистою совістю до мирного життя. Вам дається час розкинути мізками. Гарненько потрібно розкинути мізками…. Зустрінемося ввечері на цьому самому місці. Сьогодні у вас ударний робочий день. Відпрацювати треба по-стахановськи, проявити себе у всій красі! — Полковник махнув рукою. — Я думаю, все зрозуміло. Дохляки, хитруни, ледарі та інші ханурики залишаться в таборі допрацьовувати недопрацьоване.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ
Сонце зайшло за гребінь, а сигналу відбою немає. Чортівня якась. Не в темряві ж тачки по трапах катати! Але не стукають в рейку на скелі. Стасов ледь докотив тачку до забою.Руки не слухаються, ноги ніби ватяні, п’яти вогнем горять, в скронях стукає, в очах сіра пелена. Більше сил ніяких немає. Нічого не залишилося… Промок до нитки від поту.
— Е…ся можна, — спльовує під ноги Шарун, — такого напрягу ще не бувало.
— Не меньжуйся, Шарун, полковник сказав, що по-стахановськи треба гарувати. Ось і вколюємо, його мати!
— Йому, пидару, командувати, а нам горбатитися.
Тобі шо, в Червону Армію перехотілося?
— Хочу, бля… в Червону Армію….
— Чого стали, падли? — волає нестямним голосом помічник бригадира Точила. — Не стояти, впасти не відкривати, урою!
Що-то слідом проволав конвоїр з кордону ділянки, позначеної уткнутими в землю червоними прапорцями. І тут же почувся частий стукіт в рейку.
В голові тільки одне: дотягнути б до табору, не дай бог впасти по дорозі. Дохляков, як було сказано, в Червону Армію не беруть.
— Слухай мене! — хрипко кричить помічник бригадира. — Сьогодні вечеря не відразу, а після лазні. Перед лазнею на березі кожному в зуби дві пайки. Бігом марш! Хто відстане, паяння не отримає.
Гомін прокотився по обессилившим зеків. Всі разом піднеслися духом. Інструменти, тачки донесли-докотили до місць роздачі без затримок.
Пояснення просте — баня раз на два тижні. А тут подарунок нежданий-негаданий, всього п’ять днів пройшло після останньої миття. Але ніхто не проти, дружно зеки біжать з рудника на побудову. Ноги заплітаються, а біжать. Непогано хріновий день закінчився! Лазня і подвійна пайка на березі перед вечерею — це як манна з небес. А тут ще попереду зустріч з полковником, як було обіцяно. На руднику продовжувати горбатитися всім з самого ранку перехотілося, краще вже в Червону Армію, та хоч до чорта в зуби, аби в забої не махати кайлом та тачку по трапах не катати. Тим паче пР-стахановськи. Однак відпрацювали, як ніколи раніше, план перевиконали. Нікому не хотілося в розряді дохляков виявитися.
