загрібав, поєднуючи з роботою в секретному інституті. Е-е-ех, час швидко летить, і як все навколо стрімко мо з’єднування. Не відразу і зрозумієш, що до чого.
— І до чого все-таки?
— Та не дізнатися Вадика Стасова, хоча зовні ніби той самий.
— І Сергій Ковальчук зовні ніби той самий. Зовнішніх… А про те, що Яша Шифман не тільки шевським справою зайнятий, а за сумісництвом працює на вашу контору, я і без підказки здогадався.
— І коли ж це тебе раптом осінило?
У «воронки», по дорозі до тебе.
— Ну, як кажуть, справа темна.
— Чому темний?
— У « воронку » темно, ось всякі різні безглузді мыслиш-ки в голову лізуть.
— Дохідливо пояснив.
— Як зміг, так і пояснив.
— Я поки що тільки одного зрозуміти не можу, для чого комедію з моїм днем народження влаштував? Можна було минулого разу без особливих клопотів пов’язати іменинника Стасова, добровільно з’явився, допитати за всіма правилами, як це у вас прийнято. Ну, припустимо, не ти б допитував, а хтось інший.«
— Неправильно міркуєш.
— Які вже тут міркування…
— Я про тебе насамперед подбав. — Ковальчук смикнув бровою. — Під розстрільну статтю начальник конструктор-ського бюро в такому випадку загримів би. Найімовірніше, кримінал здала б тебе нас з потрохами. А у нас тобі, крім п’ятдесят восьмий статті, нічого іншого не світило б. Для звіту цілком підійшов би як англійський шпигун, який засів в секретному інституті.
— Чому англійська, а не японський?
— В даному випадку абсолютно неважливо, чий ти шпигун, англійська, японська, російська або німецька. Шпигун, і всі справи, — ворог номер один! І в результаті, як ти правильно сказав, десять років без права листування. А так все гладко, без зазубрин.Вадим Стасов напередодні прийшов до товариша, у всьому покаявся, злив потрібну інформацію і надалі непогано себе проявив. Я тобі і пістолет вручив, щоб ти зумів при нагоді від світу блатного захиститися. Так в моєму рапорті все докладно описано. Тобто хоча і блатний ти, але добровільно став на шлях виправлення. І найголовніше, не політичний злочинець, не шпигун. Ще цікава деталь: ні єдиного слова в моєму рапорті немає про те, хто саме вполював Дикого.
— В черговий раз вислужився.
Ось тепер все правильно розумієш. Я на державній службі, от і вислужився. Така в мене робота. І як тобою вірно відмічено, в черговий раз вислужився. В результаті тобі загрожує п’ять років таборів, не більше, а може, і менше. Всього-то… Давай вип’ємо наостанок. Слів подяки можеш не вимовляти. Повернешся з місць не таких віддалених, тоді і продовжимо розмову.
— Про що розмовляти станемо?
— Про що-небудь. І наостанок поясни товаришу, чому ти став бандитом, а не нормальним радянським інженером?
— Тому що не захотів бути бараном, як все навколо. Не по нутру мені це.
— Не зрозумів. Детальніше поясни.
— Йде стадо баранів, жене його чабан. Батіг над головами клацає. Дружно йдуть, з піснями. На пасовищі травичку пожевали} і назад в стійло. Поспали — і знову на пасовище.
— Ну й що ж тут поганого? Дружно, з піснями крокувати до щасливого майбутнього, до поляни, де трава посочнее, смачніше!
— Не трави душу.
ГЛАВА ШІСТНАДЦЯТА
По укоченій дорозі виїхали до дачного селища Більшовик.
— Добре-то як! — Кройс повністю відкрив віконце на дверцятах, витягнув руку. — Сосновий лісовий запах. Пташки попискують. Слухай, Воронцов, тиша… Тиша! А он і річка, бачиш?
— Бачу . Та тут справжній курорт!
— Ось і відпочинемо заодно. На курорті.
