Блатний на лінії вогню стор 21

Митяй в білій розстебнутій сорочці в кутку за столом бан-кує. Підняв голову, колоду двома пальцями затиснувши і мізинець закопиливши.
Вадим подивився на Мітяя з виразом стурбованості.
— Вад, постривай, я банкую, хвилина справи…
І тут за дверима закричав Зяма.
— Шу-ухер… бля-я буду! Шу…
Загриміла двері, і з гуркотом, тупанням вломилися фраєра в цивільному. По мордах легко впізнати — кримінал. Четверо. Правильно розташувалися, всі кути просікаючи.
— Не рухатися! — добре поставленим голосом наказав низькорослий плечистий чолов’яга в шкірянці з револьвером у зігнутій руці, широко розставивши ноги. — Кому сказав… Всім! Всім не рухатися!
Стасов обережно озирнувся. В інших сторонніх теж руки не порожні. У л ыны на взводі.
— Па-адлы! заволав Навіжений, хапаючи казна-звідки взявши-мрії граблі. — Пі-іда-ари!
Пролунали два постріли. Навіжений впав, корчачись, подрыгал ногами і затих.
— Хто наступний? — запитав плечистий, покрутивши револьвер на пальці.
— Так ніхто не проти, якщо треба поговорити. — Батя акуратно поклав кий на стіл. — Прокинь нам, майор Жаков, чого від нас треба… Ми послухаємо, варто подумати мізками, потім скажемо.
— Всім руки за голову і стояти по стійці струнко!
— Для чого це потрібно? — знову подав голос Батя.
— Настрій у мене сьогодні херовое. Тому й захотілося кого-небудь за комір потримати над підлогою підняти.
— Ну, так ми зрозуміли. Чого робити?
— Митяй, Стасов на вихід, — скомандував Жаков. По одному. Я кому сказав, руки на потилиці тримати! Інші можуть опустити руки. Відпочивайте поки.
У «воронку» було темно і сиро. Два мордовороти сіли зручніше на лавку біля кабіни, щоб поменше трясло.Стасов і Мітяй в наручниках на брудній підлозі розташувалися. Руки за спиною в тугих браслетах. Що називається, при-пливли.
У верхні вузькі бічні віконця ледь просочується денне світло.
— На хаті шмон влаштують, — причмокнув, прошепотів Мітяй і сіпнувся всім тілом, клацнувши зубами. Машину сильно труснуло на ямі. — А в погребі ксиви захованы, золотце.
— Заткнись.
— А чо!ю вони не по справі фордыбачатся? — Мітяй знову прицмокнув.  Не по справі…
— Ти про які справи базар ведеш? Моя тобі порада: не уп-рямься на допиті, інакше погано буде.
Худіша не буде. На кичман вже загули.
Чого там шепчетесь, ханурики? — позіхнув мордоворот, який сидів ближче. Ш Мовчати, а то п’ятою ребра ненароком поламаю«, і скажу… — він зареготав, — і скажу, що так і було. — Ще раз позіхнув. —А ва-аще базар дозволяю. Побак — ланьте наостанок. Я сьогодні добрий.
Стасов відсунувся від Мітяя. Згадав про майбутню відрядженні за кордон і усміхнувся. От і поїхав у закордонне відрядження з золотими і діамантовими побря-кушками у потаємному відділенні валізи.
— Доля — індичка, а життя — копійка,  буркнув він, витягнувши болю ногу.
— Чого ти сказав?
— Не я сказав.
— А хто? — витріщився Митяй.
— Карл Маркс.
— З наших?
— З ваших.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

— Я щось не зовсім зрозумів цю заморочку… з переодяганням.
Пашка обсмикнув новеньку гімнастерку, пройшов у костю-мірну, зупинився перед великим дзеркалом у різьбленій дерев’яній рамі.

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code