ді друзів і союзників, а потім і всіх інших можна уважно перевірити. Хто у нас сьогодні головний союзник?
— Війна з Німеччиною?
— Правильно. Війна з Німеччиною обов’язково буде.
— А як же пакт про ненапад?
— Про цей пакт краще не згадувати. Питання в тому, хто перший завдасть нищівного удару. Німці до такого удару поки що не готові, ми теж не зовсім готові. Ось я і вирішив поговорити з начальником Школи особливого призначення…
ЧАСТИНА ПЕРША
ГЛАВА ПЕРША
Трамвайна гармидер і деренчання расхлябанного вагона діяли на нерви, і Вадим Стасов, насилу протиснувшись до дверей, вийшов з трамвая заздалегідь. Захотілося прогулятися по ранковому Харкову, а заодно трохи подумати. Тим більше що подумати було про що.
Щось не зовсім зрозуміле відбувалося в останні п’ять днів. Вагон з сибірської хутром, невідомо з якої такої причини, застряг під Білгородом. По всім необхідним офіційними документами підтверджувалося, що у вагоні ящики не з хутром сибірської, а з макаронами, і зовсім навіть не з Сибіру ящики з макаронами пройшли, а з невеликого містечка під Білгородом, де є макаронна фабрика. Нічого, загалом — то, непоправного не сталося, коли з далеких сибірських країв вагон без перешкод прикотив. Але навіть якщо б хтось надто пильний провідав, що насправді в ящиках замість макаронів упаковано, то давно вже розібралися б так звані компетентні органи, кого насамперед за горло брати і відправляти за ґрати. А поки тиша. Все б нічого, та тільки цю тишу порушив ранковий дзвінок давнього інститутського приятеля лейтенанта НКВД Серьоги Ковальчука. За теперішніх часів, звичайно, непогано мати такого приятеля. Але, як казав Троцький, пи…ду друзів! Відчував наперед товариш Троцький. А адже якими друзями були товариш Троцький з товаришем Сталіним! І де тепер Троцький?!
Давненько Серьога Кувавчук не дзвонив, а тут раптом згадав інститутського приятеля. Не до добра це. Нутром відчув Вадим, якимось сьомим, а може, і восьмим почуттям — не до добра. А нікуди не дінешся, доведеться сьогодні
