— Ніхто.
— Зрозуміло. Коли паперу при вступі до Школи за-полнял, написав, що сирота, батьків не пам’ятаєш. Що тепер скажеш?
— Маму не пам’ятаю. Мені було всього лише місяць, коли вона померла. Мене виховувала бабуся. Батько іноді відвідував нас, але довго не затримувався. Йшла громадянська війна. Він офіцер і залишився ним до кінця свого життя, не зрадивши присязі.
— За віру, царя і отечество присягнув…
«Ще -Грознер подивився в бік лазні, де на колоді сидів Паш-ка, збив під ноги попіл. — Продовжуй розповідь… про тата свого, білого офіцера, який у червоноармійців стріляв. Мені цікаво послухати. Чого мовчиш?
— Мені про батька бабуся багато розповідала. А їй роз-зал його товариш по службі, він до нас у маєток, вірніше, сот, що лишилося від маєтку, якось зумів дістатися. Передав від папи дві скриньки з ювелірними виробами, золотими, срібними монетами та ще щось в конверті. Якийсь лист. Бабуся мені про лист тоді нічого не сказала, але я бачив, як вона його читала і плакала. Ми з нею незабаром поїхали в Москву. І я вже потім, через якийсь час, став розуміти, що це лист допомогло бабусі домогтися квартири на Молчановке.
— Загинув Микола Воронцов в двадцять першому році вага-ної… — Грознер дивився вдалину, — Приїхали ви з бабусею в Москву в двадцять першому восени. Тобі навесні двадцять першого виповнилося чотири роки. Міркував вже, пам’ять у тебе хороша. Все сходиться. Що ще скажеш?
— Все інше докладно викладено на папері. Нічого не приховав, ні в чому не збрехав.
— Ні в чому не збрехав… — Грознер носком черевика втиснув соснову шишку в пісок. — Так?
— Я дійсно сирота, виріс за радянської влади, і нашу владу, якщо знадобиться, буду захищати… І що б не трапилося, залишуся вірним присязі.
— Можеш не продовжувати, — Грознер поморщився. — З-вестная пісня: піонер, комсомолець, завжди підтримував лінію партії.
— Не завжди.
— Ось навіть як… І скільки разів ти лінію партії не під-держивал?
— Один тільки раз.
— Коли це сталося?
— Коли Троцький та інші виродки роду людського на-чалі гнути свою лінію.
— Складно глаголешь. — Грознер подивився на Андрія мигцем, кинув цигарку до тазик. — А що-Кройсе скажеш?
—В якому сенсі?
— У прямому.
Тільки хороше можу сказати. Кройс, наскільки мені відомо, чистокровний німець. До того ж у нього дядько в Берліні проживає. Фон Баун. Він племінник фон Бауну по материнській лінії.
.. Про дядька не знаю, Пашка нічого про нього не говорив. Він з поволзьких німців, у нас народився.
— Яка різниця, де німець народився.
— Пашка наш німець, я за це ручаюсь. Головою.
— Якщо завтра війна з Німеччиною, що тоді? Куди він, німець, метнутися?
— Ми з ним про це говорили. Буде битися з німцями. Він по духу російська, тільки за паспортом німець.
Грознер довго мовчав, щось обмірковуючи. І було схоже на те, що лейтенанта Воронцова сьогодні не поставлять до стінки. Розмова на допит не схожий. Тоді що все це означає?
— Ви з Кройсом друзі і краще за всіх курсантів на німецькому висловлюватися..,
— Ми з ним і на вулицях, і в гуртожитку часто цю мову у розмовах використовували. Він мене заодно німецьким тонкощам вимови навчав. У нас адже дружба з Німеччиною, бо наш німецький нікого особливо не дивував.
— Ніякої дружби з німцями не було і не могло бути. Дружба це для відводу сторонніх очей.Грознер важко зітхнув.
— У всіх газетах пишуть про велику дружбу з Німеччиною. Адже У них теж соціалізм.
