Той, що з рушницею, витягнув руки, намагаючись завдати Кройсу удар багнетом у груди. Довелося перестрибнути через кучерявого, відбиваючи рукою рушницю, і заспокоїти зброєносця. З рештою довго розбиратися не довелося. Бее вляглися. Молоді хлопці, нічому не навчені. Кучерявий їм у батьки годиться.
Бій Пашка провів, як вчили. Своїх ні в якому разі не вбивати, не калічити. Якщо в цей раз і покалічив кого, то трохи, ненароком. Полежать хлопці трохи піднімуться. У Балашисі з рівними доводилося не на жарт битися, а тут одна тільки розвага.
Пашка швидко обернувся, почувши за спиною автоматну чергу. Це Дітріх скосив з автомата тих, що підбігли до знівеченої машині супроводу. А ось це вже занадто! Так не можна!
І ще Пашка побачив двох, залеглих за поваленим деревом з гвинтівками. Близько вони лежали.
Пострілу він не почув. Засліпила яскравий спалах.
Спалахнуло все довкола і пропало.
І розтікся в усі боки рівний білий світ.
І нічого більше, крім світла.
ГЛАВА СІМДЕСЯТ ЧЕТВЕРТА
Після нічної пиятики Стасов прокинувся з великим трудом. Голова розколювалася. Давно так не пив, та, власне, ніколи до такого ступеня і не напивався! І зрозумів, що прокинувся від гуркоту.
Десь неподалік рвалися снаряди.
— Поспати не дають, — буркнув Вадим, скидаючи брезент, наскрізь провонявшийся машинним мастилом.
Заруба сидів на сплюснутом картонному ящику біля вугілля багаття і присмажував нанизані на гілку апетитні шматки ковбаси.
Стріляти тільки що почали, — сказав Заруба, не обернувшись.
— А ти чого тут сидиш?
— Не спиться чогось. Ситро я тільки що випив. Води ні якої більше немає. А хотілося б холодненької водицею горло прополоскати! Як ти думаєш?
— Чого тут думати… Про воду ми забули. Що замість води?
— Я ж і кажу, ситро допив. Залишилась пляшка горілки та півпляшки коньяку. Ти не допив коньяк, ось і ковтай, легшає.
— Давай коньяк.
Даю… — Заруба катнув ногою пляшку коньяку, заткнутую пробкою. — Ось і закусон якраз нагодився, для тебе, командир, старався. Ковбаска гаряча, запашна…
-Яз вами, п’яницями, вчора трохи перебрав за компанію.
— Це легко виправити, настала пора похмелитися.
— Настала… пора.
Стасов відкоркував пляшку, ковтнув, прополоскав у роті, виплюнув.
— Так, міцненько ми вчора-сьогодні додали. — Заруба про-тягнув гілку з ковбасою. — Я чого, Вад, хочу сказати… війна Мені навіть більше подобається, ніж тачки по трапах катати і водичку з риб’ячими кістками замість супу сьорбати.
— Мені теж не по душі тачку катати. Ти це до чого?
— Що робити будемо?
— Чого-небудь зробимо.
Стасов ще раз ковтнув з пляшки, зажував гарячої ковбасою.
— Тоді починай робити. Чого даремно базлать…
— Підйом! — голосно сказав Вадим.
— Так прокинулися вже, командир…
Висунувся з люка Водячи, подивився навколо, зістрибнув, дійшов до вогнища.
— П’єте зранку порацыпе. Підйом, підйом…
— Який ранок? День у розпалі, погляди, де сонце.
Слідом за Водей вибрався,з самохідки Стьопа, кулаками протираючи очі. Щока сажею перемазана, на грудях бінокль.
