Дітріх серйозно приклався до флязі.
— Лейтенант Лауфер вірно зазначив.
— Що він відзначив?
Кройс відвернувся, щоб не бачити флягу.
— Наша помилка в тому, що ми не врахували просту істину.
— Яку таку просту істину? — Дітріх простягнув Кройсу флягу.
— Росіяни вміють битися. — Пауль ковтнув, мотнув головою, повернув флягу. — Ось тільки їм цього не можна дозволяти.
— На цей раз я повністю згоден з тобою, обер-ефрей — тор. Лауфер правильно сказав… і ти… теж вірно помітив!
— Лауфер справжній солдат вермахту! — сказав Пауль, відчуваючи, що спирт благотворно подіяла і на душі стало легше.
— В такому разі, які наші подальші дії?
— Усі дуже навіть просто.
— Що просто, Кройс, що?
— Треба виправляти помилки, поки не пізно.
— І ми їх виправимо.. — Дітріх вдарив кулаком по ко-лену. — Але все те, що ми з тобою зараз бачили, звичайно, жахливо.
— Діватися нікуди. Це війна.
— Так, Пауль Кройс, це війна… І ця війна не для слабо-нервових… Ні, ти тільки посмотрй. — Дітріх хмикнув і показав рукою; Добре нас з тобою супроводили!
Попереду на дорозі було видно сліди недавньої бомбардування. Дві воронки, перевернута гармата, убитий кінь, вантажівка на боці, біля вантажівки трупи солдатів. Що називається, не пройти не проїхати.
— Стій! — сказав Кройс, смикнувши за плече шофера.
Він помітив підозрілий рух — за перевернутим вантажівкою ковзнула тінь.
Шофер зупинив машину. А машина супроводу про-должала рухатися.
— В чому справа? — Дітріх рвучко обернувся.
І тут з-за вантажівки вискочив солдат з гранатою в руці, пробіг трохи, кинув гранату в машину супроводу і впав на дорогу.
Здалося, що граната повільно опустилася в машину. Точне попадання. Рвонуло сильно, тільки шматки і недоноски на всі боки полетіли. Живих там не залишилося. Тут і гадати нічого. З-за перевернутого вантажівки вискочили двоє з гвинтівками, за ними слідом ще двоє беззбройних.
Пролунала безладна стрілянина, таке враження, що з усіх боків стріляли.
З рушниць стріляли.
«А непогано стріляють, — промайнуло в свідомості. — У шофера два рази потрапили, в Дітріха один раз. Шофер готовий, а Дітріх, схоже, поранений».
— Падаємо! — крикнув Кройс, всівшись на сидіння. — Ми вбили!
Дітріх швидко зметикував, що до чого. І теж впав. Непогано він влаштувався, голова на колінах у підстреленого шофера. З усіх боків майор від куль прикритий. А ось якщо кинуть гранату… Хоча навіщо вбитих кидати гранату?
— Не рухаємося. Нехай підійдуть, — процідив Кройс. — Мені звідси вантажівка добре видно. Я скажу…
— Правильно, — погодився Дітріх. — Почекаємо. Стріляти перестали.
Кройс вже спланував свої подальші дії. Треба вискочити з машини і рвонути в ліс, петляючи так , щоб у нього не змогли прицілитися. А стріляти з гвинтівок по самотньо біжить, тим більше знав, як в таких випадках потрібно бігти, — тільки патрони даремно витрачати. А Дитриха вони, звичайно, доб’ють, нікуди він, поранений, не дінеться.
І тут почувся дружний тупіт позаду машини і голоси:
— Машина, здається, дихає.
— Труба пихкає…
— Якщо є поранені, не добивати, поговоримо…
— І звідки ви тільки взялися? — прошепотів Кройс з доса-дою і, вхопившись за дверцята, вискочив на дорогу.
До машини підбігали четверо. І тільки один сзинтовкой. Ще один з топірцем. Так, погано озброєні бійці. Погано… Ближче за всіх виявився кучерявий в тільняшці. З місцевих, видать. Пашка, добре відштовхнувшись, стрибнув праворуч, развора-чиваясь в повітрі, і з льоту завдав удар ребром долоні кучерявому трохи нижче потилиці. Правильно потрапив.
Кучерявий впав йому під ноги.
