На душі легко і весело.
Якраз під стукіт коліс з вітерцем прокотитися.
ГЛАВА ШОСТА
У пасмурном настрої після святкового застілля НКВС Вадим Стасов трамваєм приїхав до себе додому в ко-нальную квартиру на другому поверсі. Встромив ключ у замкову щілину, два рази провернув.
Велика кімната в кінці коридору належала йому. Сусідка баба Варя проживає в маленькій кімнаті на початку коридору. Двері кімнат — праворуч від вхідних дверей, а кухня, туалет Я зліва. Баба Варя — тиха побожна бабуся, але ще бадьора, метушлива, по неділях до церкви ходить.
Пощастило з сусідкою.
Просто кажучи, непогано влаштувався інженер Вадим Стасов. І якщо з боку подивитися, багатьом завидно стане. Тому в Іншому не повинно бути ніяких надмірностей. Погляди заздрісників завжди треба враховувати. Заздалегідь.
Живе Вадим Стасов скромно, як і всі інші радянські люди, на зарплату. І нікому в голову не прийде, що у
нього чимало приховано у вигляді золота і прикрас на так званий чорний день. Тим більше, що незабаром на-мечается відрядження за кордон, звідки інженер Стасов не повернеться. Ось тільки скоріше б з вагоном сибірським розібратися.
Баба Варя тут як тут, вискочила з кімнати, шльопаючи тап-ками.
Вигляд у тебе втомлений, Вадимушка, весь в роботі, себе не жалієш.
Баба Варя зупинилася, хитаючи сивою головою.
— Так, ви, як завжди, маєте рацію… трохи втомився, треба відпочити.
Стасов дістав з портфеля печиво, дві шоколадки, протя-ннл бабі Варі.
— Та чого це! — вона позадкувала.
— День народження у мене.
— Ах ось як! А мені-то за що? — Сусідка лівою рукою при-змінювала подарунки, а правою осінила хресним знаменням. — По-здравляю тебе, Вадимушка, з днем народження, дай тобі Бог здоров’я, я завтра вранці свічку в церкві поставлю.
— Спасибі, Варвара Іллівна.
— Чайку з бубликами?
— Спасибі, вже випив.
— Чую запах… — Баба Варя помахала перед носом рукою, розуміюче посміхнулася. — Не до чаю тобі. З друзями, мабуть, міцно чайку-то випили. Відпочивай з Богом!
Вадим пройшов у кімнату, зачинив за собою двері, кинув .портфель на стілець, плащ, піджак повісив на вішалку, брюки ЦЕ на спинку стільця. Плюхнувся на диван, заклавши руки за голову.
На цей раз все обійшлося начебто, але чомусь на душі кепсько. Все якось не так. Після мирного розмови з Ковальчуком нехороші думки в голову лізуть. Хоча пістолет в подарунок — це вже дещо. Як кажуть, можна спати спокійно. Але, схоже, не вийде спокійно поспати.
ГЛАВА СЬОМА
У парку ЦДКА грав духовий оркестр.
Деньок видався теплий, сонячний. Андрій Воронцов з Олею Смирнової сиділи на зеленій лавочці неподалік від гойдалок, їли морозиво на паличках.
Заодно дивилися, як хвацько під музику оркестру на синіх і білих гойдалках-човнах парочки розгойдуються вгору-вниз. У дівчат спідниці стрибають, у хлопців сорочки на спинах наду-туються.
— А я б не хотіла на таких гойдалках кататися.
— Чому?
— Я боягузка, невже ще не помітив?
— Не помітив.
— Неправду говориш. Ти все бачиш… — Оля присло-ся до нього плечем. — От тільки чомусь нічого про себе не розповідаєш.
— Тепер ти неправду говориш.
— Дещо, звичайно, розповідаєш, Оля посміхнулася, — але не завжди зрозуміло. Весь час навколо так близько…
