— Що означає «завдання виконано»?
Росіяни, відступаючи, не встигли підірвати мости.
— Завдання виконано… росіяни не встигли підірвати мости. Спокійно так кажеш, лейтенант. Але якою ціною!
— Згоден з вами, пане майор. Для багатьох подію з десантниками — повна несподіванка.
— А для тебе, лейтенант?
І Для мене теж. Але пояснення тому просте — не потрібно було будувати зайвих ілюзій, що росіяни не вміють битися. Вони вміють битися, тільки їм цього не можна дозволяти. А ми на перших порах їм це дозволили. Із-за халатності, в тому числі з-за недбалості нашої доблесної розвідки.
— Ти… як розмовляєш, лейтенант?!
— Розмовляю, як вважаю за потрібне в даній обстановці розмовляти. Моїх п’ятьох товаришів сьогодні тут, на аеродромі, росіяни вбили.
Лауфер вимовив це спокійно, з розстановкою, ніби зовсім не його товаришів росіяни вбили.
— Як це сталося?
— Танки звідкись вилізли і стали косити з кулеметів всіх, хто був на смузі… Та ви їх бачили…
— Кого ми бачили? —м розлютився Дітріх. — Думай, чого городишь!
У вас нерви не зовсім в порядку, майор… — Лауфер стиснув і розтиснув щелепи. — Я мав на увазі російські танки, які ви напевно бачили, Підбиті. На краю аеродрому.
— Що ще скажеш, лейтенант?
— Поки нічого нового, цікавого доповісти не зможу. Так… дрібниці всякі різні, не гідні вашої уваги.
р&І Обер-єфрейтор, вийди! — скомандував Дітріх, збліднувши.
Кройс підвівся, пройшов по коридору і вийшов з хати. Постояв трохи на низькому ганку.
На душі було тяжко. Так тяжко, як ніколи раніше. І цю тяжкість потрібно після всього почутого приховувати від сторонніх очей. Хоча… нехай бачать, як він переживає з приводу втрат десантного взводу і п’ятьох товаришів лейтенанта Лауфера. Шкода, звичайно, що не всіх його товаришів танкісти добили. Лауфера в тому числі. І в той же час, як не дивно, Лауфер справив на нього дуже навіть непогане враження. Звичайно ж, ворог, але з тих ворогів, яких, незважаючи ні на що, можна поважати.
Можна, але не потрібно.
Кройс як співробітник абверу знав уже всю таємницю про-вихідного на фронті.
Ударні, чудово навчені і підготовлені саме до стрімкого наступу сили німецької армії кліщами вгризалися в тіло супротивника, втрачаючи темп просування тільки місцями, без оглядки залишаючи в тилу оточені, искромсанные залишки радянських військових гарнізонів. І рухалися далі. Розрізнені залишки батальйонів і дивізій Червоної Армії, які залишилися без командирів, без зв’язку, добивали спеціально підготовлені для таких справ підрозділу СС, просувалися слідом.
Кройс сидів на плоскому замшелом камені, розставивши ноги, впершись ліктями в коліна, і дивився на копошилися мурах. На мурашник не схоже. Кочка невисока з проритий входами-виходами. Отже, під землею мурахи вирішили перечекати війну.
Хоча і в мурах війни трапляються, але тільки нечутні і непримітні сторонньому погляду. Паша Кройс читав про це в шкільному піонерському журналі, в бібліотеці. Війни одного мурашника е іншим — не така вже й рідкість. Але от тільки тихо мурахи воюють. Та й піди розберися, дивлячись з боку, що там у них відбувається. У людей все навпаки. Все відразу зрозуміло.
Дітріх вийшов з будівлі цілком заспокоєний, постояв у задумі, підійшов до Кройсу.
Пауль піднявся.
Нічого… тримай себе в руках, обер-єфрейтор Пауль Кройс, — сказав Дітріх. — Голову вгору! Не приймай близько до серця.
— Поки не дуже виходить.
— Повинно вийти, обер-єфрейтор…
