Досель в команді поки що нічого подібного не траплялося, хоча у двох вже були дні народження і нишком їх відзначили, але так, щоб ніхто нічого не дізнався. Тихо, спокійно випили, закусили, послухали музику, включивши голосніше приймач.
Офіцер, який вручив складену вдвічі папір, підтвер-ждающую, що обер-єфрейтор вермахту не просто так роз’їжджає по Берліну, не привітав Пауля з днем народження. Може, не знав причину звільнення на два дні, а може, не прийнято у них тут так просто вітати іменинників у службовій обстановці.
— Якщо є бажання, можеш взяти машину, сказав офіцер і вручив документ на машину в Тоді з ранку й підеш.
— Якщо можна, прямо зараз і піду.
— На ніч дивлячись?
Так додому!
— Ну, якщо додому… Постривай немногоОфицер зробив до-полнительную відмітку в складеною вдвічі папері. ^Тримай.
Насвистуючи мелодію веселій німецької пісеньки з кіно-фільму, Кройс їхав пізно ввечері по Берліну у своїй коли-мага, прислухаючись до нерівного гудіння двигуна і прино-равливаясь до заскрипевшему раптом важеля перемикання передач.
Як би там не було а все складалося поки що в кращому вигляді. Краще і не придумати. Дійсно виявився на своїй землі. На батьківщині. Так вже вийшло, що тут з самого при-буття він свій, а не чужий. Тому все йде як по маслу.
Необхідну інформацію з Москви йому раз у п’ять днів повідомляли по радіо. Приймачі стояли майже в кожній кімнаті готелю, де проживали так звані бійці, майбутні диверсанти команди К. поганенькі приймачі, зовсім не те, що у покійного дядечка, але теж з діапазоном коротких хвиль.
Відповіді та інші зашифровані повідомлення Пауль писав у темряві в кімнаті для індивідуальних занять, погасивши, перед відходом хвилин на п’ять світло. Ніхто нічого запідозрити не міг. В готелі таких кімнат було чотири, і після зайнятості-приємств та ситної вечері їх рідко хто відвідував. Перед черговою увольнительной він на спеціальному аркуші паперу писав повідомлення, і потім поміщав листок в конверт. Конверт, на перший погляд, самий звичайний, який в зім’ятому вигляді кидав в обумовленому місці під час щотижневого денного відгулу.
Судячи з усього, його повідомлення безперебійно в Москві при-нимали. Конверт, звичайно ж, з цікавості міг підібрати сторонній, але і такий розвиток подій заздалегідь передбачалося. Якщо конверт при денному світлі розкрити, то все, що написано на аркуші, миттєво засвітиться і тут же зникне. Та й при будь-якому, навіть слабкому освітленні зникне, тільки з невеликою затримкою. І залишиться на листку вірш Гете, наспіх написане невідомо для чого.
Нічого особливо секретного прознать про команду І Паулю Кройсу поки що не вдалося, тому шифровані повідомлення в Центр були короткими, але, як не дивно, в Москві поки що залишалися задоволені його роботою «на благо рейху». Особливо порадувала у останньої шифровці заключна фраза: «так тримати!»
Біля двох магазинів на Беккер-штрассе Кройс зупинився, купив дещо з продуктів і солодощів для тітоньки.
ГЛАВА П’ЯТДЕСЯТ П’ЯТА
Зупинивши машину біля тепер уже свого будинку, Пауль деякий час сидів, опустивши руки, бездумно дивлячись перед собою.
Ясна річ, далася взнаки втома після жорсткого графіка навчання в групі 0-6. Але це була не фізична втома, а швидше нервова. Важко все-таки пристосовуватися до інших манерам, мірками, поведінки в іншій країні і в зовсім іншій армії. Все тут не так, як у Росії. Навіть набагато більш не так, як очікувалося. І при всьому при тому ні-ні, та й проривалося радісне відчуття, що повернувся додому. Дивовижне незнайоме досі відчуття! Досі не було у Пашки Кройса свого справжнього дому, де тебе люблять і чекають.
І дуже до речі випали два дні відпочинку. Можна розслабитися, розмовляючи по вечорах з тітонькою і попиваючи чайок з домішкою пахучих
