Командири наказали збирати не чого попало, що під руку попадеться, а тільки білі, підберезники, підосичники. Грузді, лисички в окрему заплечную торбинку складали, для засолювання. Всі інші гриби, типу сироїжок, не брали, проходили повз.
Вадим мало що розумів в грибах. Дрімота на першому привалі навчив, показав, розказав. Він дитинство провів у селі, все про грибах знав. Та й Дрімота не він, а Д ремов Микола Кузьмич. Ватажок нашумілої свого часу банди, яка роз’їжджала з місця на місце по невеликих містечках Курської та Воронезької областей і, як Дрімота повідав, вилучала гроші, призначені для виплати зарплат працівникам, за наводкою окремих несвідомих елементів. Три роки в різних місцях промишляли. Зрештою попалися на дурниці. Вночі без особливих затримок пробралися на територію заводу до сейфу в бухгалтерії, де лежала зарплата заводчан. Ведмежатник Васька довго пихтів, але так і не зумів в темряві відкрити сейф. Замок дуже хитромудрою виявився. Довелося підсвічувати ліхтариком. Заводська охорона на цей раз виявилася надто пильна. Чому вони не спали вночі і запримітили миготіння у вікні бухгалтерії, де вночі світла не повинно бути. Викликали міліцію. І підкараулили грабіжників на виході з грошима з сейфа. Ті отямитися не встигли, як їх пов’язали. Лоханулися, коротше кажучи, як салажата, бо втратили пильність. Потрібно було Не в задні двері виходити, а через вікно в сусідній цех дйнять і далі городами. Все б обійшлося.
— Давай ближче до болота підтягнемося, — сказав Дрімота, ви-тирая рукавом піт з обличчя, — там спокійніше, берези, осинки. А тут вже робити нічого, всією купою грибники прочісують ліс. За нами слідом йдуть, скоро наздоженуть. Ясно ж сказано, що стадом не ходити. Гаразд, нехай нашими слідами побродят, там грибів ще ого-го залишилося.
Трохи промахнулися, вийшли з лісу не до болотцу, як очікувалося, а до дороги, що через косогор простяглася.
Нічого, все гаразд, — сказав Дрімота. — Тут неподалік грибне містечко. Ви, танкісти, в тій стороні вчора на полігоні стріляли.
— Ми не танкісти. Самохідки освоюємо. У танків вежі крутяться. У еаімоходок стоять на місці. Коротше кажучи, це пересувна гармата на гусеницях, але екіпаж бронею закритий.
— Броня — це добре. — Дрімота дивився на косогір.
По косогору рухалася дивна машина, щось середнє між легковий і вантажний. Нічого подібного Вадим ще не бачив. Передок легковика, а до нього пристебнутий низький витягнутий критий металевий кузов.
— Давай покуримо, — запропонував Вадим Дрімоті, скидаючи мішок на траву, а то за тобою не угонишься.
Дрімота, не відводячи погляду від машини, дістав примятую пачку цигарок, простягнув Вадиму.
Вадим взяв цигарку.
Ось що цікаво, у всіх махорка, а у пересічного Дрімоти па-пиросы, як у командного складу! І тут, під Зеньковом, він зумів знайти спільну мову і з командирами, і з колишніми зеками. На особливому утриманні в батальйоні, як і в таборі.
— Ти мішок в наступний раз не кидай на землю, гриби помнуться. — Дрімота кивнув на мішок. Запитають, чому м’ятий продукт принесли. До будь-якої справи потрібно ставитися серйозно, навіть до малого.
Стасов промовчав, бо давно вже зрозумів, що головна риса характеру.Дрімоти це безумовне першість в усьому, навіть у дрібницях.
Дрімота поклацав запальничкою.
Не відразу вогник спалахнув.
— Коли з нами ця каракатиця порівняється, то он у ту яму сяде. — Дрімота кивнув на дивну машину, потім на яму, заповнену водою, простягнув запальничку Вадиму, потім прикурив сам. — У нас заслужений перекур, привал. Заодно й подивимось, чого ці стануть робити.
Вони, попихкуючи, дивилися на машину, взбиравшуюся по мокрій дорозі на пагорб. Тяжко підйом давався. Бруд з — під коліс так і бризкає. І точно, як Дрімота сказав, так і сталося, через хвилину сіли. У неглибоку, але довгу яму в’їхали, як раз навпроти грибників з цигарками.
Довго машина елозила на місці. Нарешті мотор заглух, з машини, обережно ступаючи, вийшов старший лейтенант НКВС
