— Та вже про все почули, — першим відгукнувся Заруба. — Накосячилй пі…доболы Дяга і Сача.
Народ потихеньку підтягувався до горбку.
З усіх боків лунали голоси:
— З залозки відкинутися — це не на зоні чалиться.
— Відтягнулися по повній.
— Дурканулиеь, в натурі.
— А коли так, — майор підняв руку, і розмови припинення горіння-тились, — насамперед навчіться нормально, грамотно раз-казати! Про феню бійцям Червоної Армії треба геть забути. Тепер про дурканутых втікачів. Для того щоб надалі нічого подібного не траплялося, дозволяю, якщо у когось ще є бажання вдаритися в бігу, прямо зараз бе-тиснути на всі чотири сторони, ніхто наздоганяти не стане. А то придумали стрибати з вагона. Зовсім е…сь! Ну, охочі, вперед! Я слів на вітер не кидаю, ніхто втікачів на цей раз наздоганяти не стане. А як тільки поїзд рушив, тоді буде зовсім інша розмова. Місцеві органи не дрімають, на те вони і… органи!
Майора вислухали мовчки, насупившись. Ніхто не побіг. І надалі на шляху прямування мисливців зіскочити з поїзда в табірної одягу без копійки в кишені не знайшлося. Пояснення тому просте: в пам’ять міцно на все життя вкарбувались табірні будні — кайла, лопати, тачки, побої, крики конвоїрів, брех собак, житуха впроголодь і цочевка в холодному смердючому бараці, де щури за тобою бігають, і коли невідомо, прокинешся взагалі.
А тут раптом такі зміни. На краще зміни, майже як у пісні! Не життя, а малина перед службою в Червоній Армії.
ГЛАВА ТРИДЦЯТА
Після багатоденної трясіння в товарних вагонах, коли вже стало здаватися, що це назавжди, хоча ніхто особливо і не вооз-ражал, не сумував, нарешті, прибули до місця призначення.
Минувши станцію Зеньково, потяг зупинився в пустельному місці, де колишніх зеків на порослому бур’яном пустирі чекала колона вантажівок. Розвантаження-навантаження пройшли без затримок.
Вадим Стасов, поквапитися, непогано влаштувався на першому вантажівці біля кабіни біля борту. Дорога була пильна, і тільки ті, хто на першому вантажівці місця встигли зайняти, пил не ковтали.
Минувши пустир, проїхали по околицях Зінькова з халуп-ками приватного сектора, потім по бездоріжжю колона на малій швидкості рушила через чахлий лісок до лісу справжньому.
Вантажівки зупинилися на зеленій галявині біля невеликого водоймища. Не відразу зрозумієш, чи ставок , то озеро.
Пішла команда майора:
— Приїхали!
І наступна команда розводящого:
— Увага! Після розвантаження всім роздягнутися до трусів, одяг у купу звалити. В одну акуратну купу, ганчір’я не раз-брасывать по сторонах. Табірна одяг більше нікому з вас не знадобиться. Всім скупатися, змити, відтерти бруд як слід, випрати труси і вичавити. Коротше кажучи, потрібно привести себе в порядок. Виконувати!
Дружно, жваво майбутні червоноармійці повистрибували через борти, стягнули з себе потерті, діряві, зашкарублі, просочені роби, звалили в купу і кинулися у воду з криками і криками. А Благодать!
Ось воно, справжнє щастя, мало кому знайоме серед тих, хто за « колючкою » ще не побував.
Та й зеки, коли голяком, на зеків вже не дуже-то схожі. Зовсім не ті, що в табірній бані. Від’їлися в дорозі, виспались, не стирчать кістки, обтягнуті шкірою. Справжні солдати, захисники Батьківщини, тільки поки що в чому мати народила.
Стасов трохи поплавав, згадуючи, коли в останній раз на волі це робив. Згадав. Потім нарвав на березі великий пучок трави, зім’яв і йрпользовал замість мочалки, нормально вийшло, навіть краще, ніж коли мочалкою ті л про надраивал, потім зачерпнув біля очеретів в долоні липку пахучу тіну, натер гарненько голову раз, другий. Ніякого мила не знадобилося, відмив присохлу бруд з волосся, та
