— О-О-О! Пан дав багато, — сказав товстун по-російськи і, зніяковівши, додав ламаною німецькою: — Приходьте завжди, мені таке буде подобатися.
ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
Покинувши пивну, Пауль коротким шляхом, минаючи головну вулицю, попрямував в гуртожиток.
На вході Франк вручив йому повістку.
— Ще трохи — і ти спізнився б, — сказав Франк озабо-ченно, — а мені відповідай потім, чому вчасно папір не передав.
— Все в порядку, ти молодець, Франк, вчасно передав. Папір.
Глянувши на порядок, Кройс прикинув відстань, яку треба подолати, слідуючи в напрямку відділу імперської безпеки. І справді, якби Генріх в пивній не згадав про порядок, він точно б запізнився. А німець спізнюватися не має. Ні в якому разі! Доведеться швидким кроком, мало не бігом, дістатися до місця призначення.
Кройс ще в Москві досконально вивчив і запам’ятав витяги з матеріалів, наданих йому з розвідвідділу. Швидше всього, у цьому містечку у відділі імперської безпеки чекає зустріч з Гансом Вебером, штурмбанфюрером СС, відповідальним за сортування німців, які прибули з інших країн.
У відділ імперської безпеки Кройс прибув вчасно, хвилина в хвилину, але довелося трохи почекати в приймальні.
Ганс Вебер в чорному, підігнаному по фігурі мундирі прийняв Пауля Кройса, сидячи за робочим столом в строго обставленому кабінеті. Чисто, охайно. Ні пилинки, ні смітинки навколо. На приставному столі в темних футлярах два армійських телефонних апарата, в кутку на високій круглій тумбі радіоприймач.
— Ти був танкістом в Червоній Армії? — Штурмбанфю — рер уважно подивився на увійшов.— Був.
— З якою метою прибув до нас?
— Служити.
— Кому?
— Фюреру!
— Потрібно заповнити анкети. — Штурмбанфюрер кивком вказав на сусідній стіл.
Пауль Кройс, тримаючи спину прямо, підійшов до столу, при-двинув стопку анкет, побіжно переглянув, перекладаючи аркуші зліва направо.
— Не читати, а заповнювати, —сказав Ганс роздратовано; Швидко потрібно заповнити!
— Швидко заповню.
Кройс сів за стіл, узяв ручку з письмового приладу.
В анкетах запитання чергувалися з певним умислом для того, щоб вловити фальш у відповідях. Кройс до таких про-веркам був готовий, нічого особливого. Все це було відпрацьовано заздалегідь, ще в школі. Завдання не дуже складне: потрібно за-повнити анкети в манері суб’єкта непідготовленого, трохи схвильованого, не встиг все гарненько обдумати, а тому неминучі помилки, які від хвилювання обов’язково повинні проклюнуться. Без помилок не можна, інакше виникнуть підозри, але і сильно помилятися теж не слід.
Заповнивши анкети, Пауль склав їх ї, подравняв кути, під-розповсюджувалися зі стільця.
— Дочекайся у адміністратора, — буркнув Ганс Вебер, не відриваючись від своїх справ і простягаючи руку до телефонного апарату.
Пауль вийшов з-за столу, випростався, задер подборо-док.
— Пане штурмбанфюрер, — сказав він виразно, — я готовий віддати життя за фюрера, а тому перевірки, анкети… ні до чого все це. Я готовий виконати будь-який наказ. Хоч завтра на фронт.
Ганс Вебер скривив губи, позначаючи посмішку.
— На фронт зарано, тим болСе що для тебе є новина. Сумна. Чекай у адміністратора, скоро дізнаєшся.
«Щось скоїлося, — подумав Кройс, виходячи з кабінету і відчуваючи в грудях холодок, щось непередбачене, судячи з
