— Наказ на сьогодні такий. Грознер про те ненадовго задумався, потім дістав із шухляди столу синю картонну папку з металевою застібкою, поклав перед собою. — Потрібно доставити на Луб’янку прославленого героя Громадянської війни Парфена Довгаля.
Т-того самого… Парфена… Довгаля?
— У тебе, Кройс, щось зі слухом не в порядку…
— Ні, я нормально чую.
— Тоді повторюю для особливо нетямущих: Парфена Дов-галя доставити на Луб’янку.
— Товариш майор, доставимо, як годиться, на Луб’янку. — Воронцов докірливо подивився на Кройса.
Ось це інша розмова. А з чого раптом така впевненість у Воронцова?
Доставляти на Луб’янку — справа нехитра. Впораємося.
— З таким завданням і кінчений ідіот впорається. — Гроз-нер підняв сйнЮю папку і опустив. — Парфену попередньо потрібно буде толково пояснити, де раки зимують і чому вони там зимують. По повній програмі.
— На Луб’янці великі фахівці. Вони толково пояснять, де раки… і чому…
— Що за посмішки, Воронцов? — перебив його майор.
— Так адже завдання просте. Схопимо тепленького і притащим на Луб’янку, для цього багато розуму, як ви правильно сказали, не потрібно. І нам з Павлом не вперше ворогів народу на Луб’янку притаскивать…
— Правильно міркуєш, Воронцов, багато розуму для та
ких справ не потрібно. Та ось тільки вирішили ми в цей раз по-дивитися, на що лейтенант Андрій Воронцов і лейтенант Павло Кройс здатні в мирний час… в сенсі дізнання. Дуже скоро доведеться вам в тилу ворога вибивати правду-матку у су-противника, і найчастіше в невідповідних для того умовах, на швидку руку. Так що розмова з героєм Громадянської війни за всіма правилами потрібно оформити…
— За правилами війни?
— Поки що у нас мирний час. Потрібно в спокійній обстановці вибити зізнання у Довгаля в тому, що він ворог народу. — Грознер помовчав, дивлячись у бік, — До прибуття на Луб’янку вам належить все, як годиться, оформити і пред’явити чекістам протокол з його визнанням і підписом. Просто кажучи, здати готового ворога з підписаним протоколом в зубах у руки правосуддя.
— Здамо ворога народу в руки правосуддя.
Потім по всій формі відзвітуєте, як це у вас вийшло. Порядок такий: Воронцов душевну бесіду з ворогом проведе, а Кройс на підхваті. Та й за двором треба доглядати, як би чого не сталося. У Довгаля сусід теж майже герой… повоював у громадянську, осколок в стегні сидить, кульгає і милицею по п’янці, як шаблею, розмахує. Якщо щось не сподобається, може й рассвирепеть.
— Завдання зрозуміло, — сказав Воронцов. фе. Герой повинен сповідатися на місці, у своїй квартирі.
— Довгаль зараз не в квартирі, а за містом п’яту добу проживає. На державній дачі в селищі Більшовик.
— З родиною?
— Вже без сім’ї.
—Вже?
— Не зовсім правильно зрозумів. З родиною все в порядку. Дружина з донькою вчора вирушили до Ялти, в санаторій. Довгаль теж хотів з ними до моря йти, але його затримали по службі.., ненадовго. На пару деньків. Наш герой проводив дружину з донькою на вокзал, посадив у поїзд і повернувся на дачу в надії на швидку з ними зустріч.
Зрозуміло. Але Довгаль напевно здогадується про причини затримки.
— Нехай собі здогадується….- Грознер дістав цигарку з портсигара, постукав об край попільнички, закурив. — Бесіду, як я вже сказав, треба перенести на папір. І ворог в кінці бесіди повинен власноруч чітко підтвердити, що повністю визнає свою провину і глибоко розкаюється. Власною рукою, без всяких фокусів!
Праву руку Довгаля під час бесіди чіпати не будемо, збережемо для підпису. В чому він повинен зізнатися, в чому рас-каятися?
— Праву руку можна помацати, а ліву целехонькой потрібно залишити, він лівша… З троцькістами Парфен тісно общался, їхніми ідеями заразився і перейнявся. Тобі, Воронцов, на-скільки я пам’ятаю, троцькісти не дуже подобалися. Ось і побесе-дуєш детальніше з Парфеном Довгалем на цю цікаву тему. Якщо він до того ж зізнається, що японцям військові секрети через
