Блатний на лінії вогню стор 17

— Не прикидайся простаком, Воронцов. Не до місця і не до часу. Мені також відомо, що ти вільно французьким володієш.
— Бабуся навчила. Потім… книги, які з нашої бібліотеки залишилися, французькою читав. «Три мушкетери» …
— І заодно Кройса між справою французькому навчив.
— Так точно. Навчив на швидку руку, але потрібна серйозна практика, щоб вільно спілкуватися з французами. Якщо, звичайно, знадобиться.
— На сьогодні з тобою все… — Грознер коротко глянув. Славна компанія підібралася: курсанти Школи особливого призначення — дворянин і німець! Напередодні війни… Друзі — нерозлийвода. Є над чим подумати. Повертайся, пан Воронцов, надолужуй згаяне, допивай, що не Допив. А я поки з поволжским німцем Паулем Кройсом поговорю. Заодно свій німецький подкорректирую. Де він так призвичаївся німецькою?
— Кройс до восьмого класу вчився в німецькій школі, що на Першій Міщанській. І батько його…
— Цей факт його біографії нам відомий, перебив Грознер. — Три роки він там навчався. Вільний.

ГЛАВА ДЕСЯТА

Вадим Стасов погано провів ніч не спалося. То і справа під-нимался з ліжка/курив, відкривши кватирку, і невидячим поглядом дивився на темне вікно, що виходить у двір.
До ранку визрів план, як вийти незаплямованим з гри, — наплювавши на вагон з хутром. Схоже, що не до хутра тепер. Як казав полководець Суворов, кидаючись в штикову атаку: не до жиру, бути б живу.
Першим ділом потрібно зачаїтися і в повній тиші, обрізаючи всі контакти з блатним світом, дочекатися відрядження за кордон.
Ивее!
Нічого більше!
Завтра ж, перервавши відпустку, — на роботу. І ніяких зв’язків з блатним світом. Раніше треба було зістрибнути з підніжки, так ні ж, наостанок захотілося неслабкий куш зірвати.
Коли небо за вікном посвітлішало, Вадим твердо вирішив, що не варто чекати призначеної зустрічі з Мітяєм. Настала пора поквапити події, бігти попереду паровоза, щоб нікому з кодла в голову не прийшло, що Вад занервував і націлився на бік злиняти.
Деньок видався слякотным, холодним. Часом накрапав дощ, налітав вітер, штовхаючи в спину, ніби підганяючи до заздалегідь наміченим. Значить, все правильно намітив, коль і вітер попутний.
Парасольок Стасов не визнавав. Підняв комір плаща, на-двинув на чоло кашкет і, шльопаючи по калюжах, минув два квартали.
Зайшов до шевця Яшке Шифману в синю будку на розі, струсив з кашкета під цоги залишки дощу, повісив її на гачок біля дверей.
Яша стукав молотком, забиваючи цвяхи в підошву черевика, голови не підняв.
— Доброго ранку, Яша. Ти що, мене не побачив?
— Здрастуй, Вад! — сказав Яша і поклав молоток на полицю. Я тебе не відразу помітив. На вулиці дощик?
— На вулиці, Яша, і в самій-то справі дощик.
— Ти мені, Вад, щось хотів сказати чи я не зовсім правильно тебе зрозумів?
— Ти мене правильно зрозумів, Яша. Ти завжди все правильно розумієш.
— Тоді чого стояти? Сідай розповідай, а я послухаю.
Вадим сів на табуретку, подивився на портрет Маяковського, вирізаний з журналу і двома цвяхами прибитий до стіни.
Поезію, Яша, любиш?
— Не те щоб дуже сильно.
— Навіщо тоді портрет причепив?
— Так-таки треба ж когось на порожню стінку повісити! Тобі не подобається?— Подобається, але, як і тобі, не те щоб сильно.

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code