йти в НКВС. Як кажуть, добровільно, ніжками. З посмішкою. До одному на зустріч.
Неподалік від затишного скверика Вадим уповільнив крок, дос-тал з кишені плаща пачку «Казбеку», вийняв цигарку, за-курив, заодно поглядаючи по сторонах.
Після нічного дощу нарешті-таки в чистому небі світить ласкаве весняне сонце * І зовсім інакше тепер вулиця Сум-ська виглядає. Майже по-літньому. Калюжки заблищали, дівчата в легких пальтах ніжками миготять, сувора тітка на розі скверу під навісом білий бере поправляє, торгувати морозивом приготувалася, міліціонер палицею на перехресті що показує, машини у відповідь дружно пипикают. Життя триває!
Все б нічого, та ось тільки вагон з сибірської хутром, яким ціни не складеш, спокою не дає. П’яту добу стирчить під Білгородом. Трохи до Харкова не дотягнув.
Глянувши на годинник, Стасов пройшов через арку, пропахлу мо-чой, тихий двір, в глибині якого примостився стародавній непоказний двоповерховий будинок.
Двірник в сірому клейончастому фартусі з мітлою в руці про щось задумався, дивлячись під ноги. Дві собаки вляглися біля сара-їв. Тихо, спокійно у дворі вранці, тільки приглушені звуки з Сумської доносяться.
Важка під’їзна двері зі скрипом відчинилися. Темна сходовий майданчик з двома дверима була просякнута стій-кім запахом то свіжоприготованого самогону, то чи ще якийсь кислятини. Двері високі, з опуклими потрескав-шимися ромбами посередині.
Вадим підійшов до дверей, що на майданчику праворуч, натиснув на кнопку дзвінка чотири рази і ще разок після паузи. Її діл-го не відкривали, нарешті почулися важкі кроки, клац-ннл два рази замок.
На порозі в перекошеної синій майці і чорних м’ятих трусах, наспіх натягнутих, намалювався Дикий, оповитий стійким перегаром. Він здивовано сморгнул, ніби відганяючи видіння, двома пальцями почухав під пахвою, підтягнув труси.
— Ти це… чого, Вад, з ранку-раненько?Відсунувши плечем Дикого, Стасов покрокував по коридору, заглянув в кімнату. Посеред широкого ліжка, розкинувшись, дрыхла гола дівка з дрібними кучериками, що утворилися в результаті модного хімічної завивки. На столі патефон, на дивані пластинки розкидані, на вікні тюлеві фіранки, над ліжком квітчастий килим у всю стіну. Повний достаток у домі.
Вадим щільно прикрив кімнатну двері.
— Більше нікого в будинку немає?
— Ди-ык нікого.
— Тоді так, у мене часу обмаль. Чекаю біля сараїв.
— Ща-ас. А ч-чого за справи?
— Натягуй штани.
— Вад, давай там… на кухні… — Дикий провів долонею по чолу, хитнув головою. — До сараїв не добреду.
— Гаразд. Бачу, що не добредешь.
Вадим посміхнувся, поклав портфель з правої руки в ліву.
— Тітка не прокинеться?
— Так пое…ть, якщо прокинеться. Маруха зі сторони, вона не при справах.
Пройшли на кухню, де на диво був відносний порядок. Навіть кухонне рушник акуратно на спинці стільця повішено. На столі чайник на дерев’яній підставці так бутель з огірками для опохмела посередині. Ніяких слідів нічної пиятики. Таку господарську дівку з хімічною завивкою можна без довгих роздумів у дружини брати.
— Стривай… здоров’я треба поправити… — Дикий нахилився, дістав з тумбочки літрову пляшку з залишками горілки, взболтнул. — У мене башка того… зовсім не варить. Сьогодні неділя… ось і приклався вчора з нагоди. Я ща-ас…
Дикий не випадково таку псевда отримав, і справді дикий. По п’яному ділу звір звіром стає, трохи що не так, не по ньому, ніж під ребро суне — ів відрив. За вибуховий характер і в’їдливий, розважливий розум знайшов він собі неабиякий авторитет серед харківського блатного світу, у нього все схоплено, все чітко позначено. Кореша під стать йому самому. Непросто буде такому працівнику знайти заміну.
