Сімейні справи — одна з найбільш складних категорій судових розглядів, адже часто сторонам, суддям і чиновникам з органів опіки та піклування доводиться мати справу з конфліктними ситуаціями і визначати, у чому ж найвищі інтереси дитини. Законодавці вже зробили ряд рішучих заходів для регулювання, наприклад питання про аліменти. Але багато чого ще належить зробити. Віта Чигрина, сімейний радник Міністерства Юстиції, багатодітна мати, блогер, яка брала участь у минулих слуханнях у Верховній Раді, розповідає про новий законопроект, що знаходиться на стадії підготовки.
Наша країна офіційно взяла курс на Європейський шлях розвитку. І тепер хочемо ми чи ні, нам доведеться підганяти під європейські стандарти свою економіку і закони. І ось, українські законодавці вирішили не відкладати справу в довгий ящик, провівши громадські слухання в комітеті «Сім’ї, молодіжної політики, спорту і туризму Верховної Ради України щодо внесення змін до низки законів, що регулюють захист прав дитини в цивільному процесі. Пропоную вам познайомиться з цими пропозиціями, адже якщо їх приймуть, то нам з цими законами жити.
Позитивні пропозиції
1. Ввести адміністративну і, можливо, кримінальну відповідальність за порушення строків винесення рішень про місце проживання дітей, аліментів, способу участі у вихованні тим з батьків, хто проживає окремо.
Карати пропонують суддів та посадові особи Органів Опіки та Піклування. Я думаю, що з цим погодяться всі, так як затягування процесу у судах стало звичайною справою для нашої української Феміди. А діти під час розгляду позовів, мають статус «висять у повітрі».
Я б, звичайно, сюди ще запропонувала ввести сімейну спеціалізацію суддів. Це нормальний світовий досвід, коли суддя має свою спеціалізацію, а не судить все підряд. З-за цього засідання часто переносять на півроку. І однією із сторін завжди дуже вигідно затягувати процес, тому що без рішення суду «Що хочу, те і роблю. Маю право.»
2. Для захисту прав дитини в процесі розлучення батьків, пропонується надати повноваження Органам Опіки та Піклування, виносити тимчасові рішення з негайним виконанням про місце проживання дитини (до винесення рішення суду з цього питання) та забезпечення права дитини на контакт з усіма родичами.
Звучить добре. Але зовсім незрозуміло, що робити з тим батьком, який був агресором в сім’ї? Якщо дитина не хоче спілкуватися з таким батьком? Змусити? Довести факт домашнього насильства у нас в країні надзвичайно важко. Навіть факт фізичного насильства. А про емоційне насильство і мови не йде. Вийде такий собі газлайтинг на державному рівні.
3. Окремий пункт, про який говорять тихенько і в лапках, — крадіжка дитини одним з батьків.
Сьогодні це велика проблема, і відповідальності за неї немає. Дитина ж отримує колосальну травму від самого процесу крадіжки, від зміни звичного середовища життя, від неможливості контактувати з одним із батьків, якщо психіко-емоційний зв’язок дитини і відчуженого батьків дуже тісний. Але питання назріло і його боязко, але зачіпають.
4. Пропозиція розглядати розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, аліменти — все в одному позові.
Дуже правильна правка, особливо, якщо за порушення строків розгляду позовів буде кримінальна відповідальність.
5. За невиконання рішень суду пропонується також ввести кримінальну відповідальність.
Такий закон працює у всьому цивілізованому світі. Так повинно бути і у нас. В ідеалі. Для майбутнього українського європейського суду. Без «прайсу» за рішення.
Спірні пропозиції
1. Введення поняття «загальна батьківська відповідальність» замість «батьківські права і обов’язки».
Тут більше питань, ніж відповідей. І величезне поле для інтерпретацій. Тому законодавцю доведеться грунтовно попрацювати над цим поняттям.
2. Запровадження почергового проживання дитини з одним з батьків, то з іншим.
Ця норма широко використовується в Європі. Але як це буде працювати у нас, при величезній кількості крадіжок дитини одним з батьків? Як проживати навпіл, якщо майнові права жінки у нас в країні ніяк не захищені Жінка часто виходить із шлюбу з нулем в кишені. Навіть деколи без документів і особистих речей. А чоловік залишається при житло і з бізнесом, які побудували разом. І дитина потрапляє до мами, де все по копієчці вважається, і до тата, який суцільне свято? І знову: як ефективно доводити абьюз в сім’ї?
3. Написати методичні рекомендації суддям щодо видачі обмежувального припису, щоб не міняти дитині звичне середовище проживання. Адже при акті домашнього насильства, жінка найчастіше вистачає дитини і тікає.
Практика Європи — приїжджає поліція, складає протокол і саме абьюзер зобов’язаний покинути місце проживання, а не жінка з дитиною поневіряється по знайомих-родичів-притулкам по кілька років, поки йдуть суди по розлученню-розділу.
Це основні правки, які піднімають дуже багато спірних тем, які доведеться вирішити законодавцю. Сподіваємося, що інтереси обох сторін будуть враховані. А головне, дитина буде захищена в непростий час розлучення батьків.
Коментар психолога
Катерина Габрієль, психолог, травмотерапевт, emdr-спеціаліст
Вивчаючи свіжі пропозиції змін законопроектів у сімейному праві, я зіштовхнулась із процесом, який, особисто для мене, має назву «все дорослим, а діти з чим?» Зараз поясню, чому я завжди бачу «щось не те» в, здавалось бі, хорошій ініціативі. Зустрічаючись із батьками або одним із батьків, котрі починають процес розлучення, я завжди маю справу із двома сторонами: дружиною та чоловіком — дуже галасливими, ображеними і емоційними; і дитиною, яка залишається самотньою у своїх переживаннях та стражданнях. І знаєте, який головний запит на вирішення таких питань: як забрати (присвоїти?) дитину і довести, що колишній партнер є «чортом з рогами». Зазвичай, я відстоюю лише права дитини і намагаюсь з’єднання з’ясувати де і з ким дитині ліпше (хоча це не завжди вдається).
Отже, коли ми повертаємось до можливих змін у законодавстві, то сказати, що однозначно все погано, ми не можемо, адже є обнадійливі зміни, які зможуть (повинні) захистити права дитини та постраждалої сторони (будьмо відвертими, часто-густо, в наших реаліях колишній чоловікжінка застосовують жорсткі маніпулятивні прийоми у вигоду власних інтересів). Альо є пропозиції, котрі викликають безліч питань і уява малює не зовсім позитивний результат у впровадженні закону. Наприклад, пункт про те, що дитину не позбавлять права безперешкодного спілкування із усіма родичами, в незалежності з кім лишається проживати малюк. А чи можемо ми бути впевнені, що це спілкування не ретравматизує дитину, не завдасть їй шкоди? Розлучення, і як наслідок з’єднання ясування стосунків між подружжям, відвідування із дитиною всіх інстанцій/спеціалістів і т. д., розподіл прав та обов’язків між батьками — це все дуже травматично впливає на дитячу психіку. Дитина налякана, в стресовому стані, її особистих ресурсів не вистачає щоб пережити ситуацію (а зазвичай і не вистачає емоційних ресурсів для батьків, щоб підтримати малюка під час процесу розлучення). У дитини змінюється життя, її звичний ритм і відбувається щось нове, приходять зміни, часто — не дуже зрозумілі дитині. І коли розпочинається «забіг» між родичами на звання «найкраща/найкращий» (в ліпшому випадку) — у дитини виникає безліч питань чому зараз так відбувається і чого це бабуся тата, або тітка мамі стали такими добрими?
До чого це я? Розглядаючи даний законопроект ми говоримо про сторону дорослого. Дитина, по суті, безсильна у цьому процесі: як скажуть, так і буде. І мені, насправді, дуже гірко від цього. Тому що у своїй практиці я бачила дуже жорстокі війни колішніх, де чоловік та дружина, не шкодуючи дітей, свідомо, або несвідомо діями наносили шкоду дитині, намагаючись дошкулити, довести колишньому, що їх слово зверху.
І ще: користуючись та застосовуючи закони давайте не будемо забувати про долю та безпеку дітей у цьому процесі. Важливо вчасно зупинитись дорослому і сказати самому собі: «Досить! Чиї права я відстоюю? Чи достатня почувається в безпеці моя дитина?»
Фото: кадр з фільму «Jagten»
